Сторінка
3

Демографічний потенціал України

Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 – 2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням) постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Різ­ко зросла також різниця між показниками, що ха­рактеризують народжуваність, смертність і природ­ний приріст міського і сільського населення. На­приклад, за 1960 – 1990 роки число всіх народжених на 1000 чол. у республіці скоротилося з 20.5 до 12.7, у тому числі серед міського населення – з 20.1 до 12.7, і серед сільського – з 21.0 до 12.7. Кількість померлих зросла серед усіх жителів з 6.9 до 12.1; серед міських – з 6.3 до 10.2, і серед сільських – з 7.5 до 16.1. Як результат – природний приріст усього населення, як уже зазначалося, скоротився з 13.6 до 0.6, в тому числі міського – з 13.8 до 2.5, сільського – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Починаючи з 1979 р. Україна постійно має від’ємний приріст населення (винятком є лише 1986 р., коли природ­ний приріст був позитивний, хоч і становив дуже малу величину (плюс 0.3). Словом, за останнє 30-річчя народжуваність в Україні (як серед міського, так і серед сільського населення) зменшилася. майже вдвоє, число померлих міських жителів зро­сло на 60%, а число померлих сільських жите­лів – більше ніж удвоє. В результаті цих змін при­родний приріст усього населення (1960 – 1990) скоротився з 13.6 до 0.6, або в 22.7 рази, природний приріст міського населення – з 13.8 до 2.5, або в 2.5 рази, а природний приріст сільського насе­лення – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Україна опини­лася, таким чином, на одному з. останніх місць у сві­ті за показниками природного руху населення (табл. 3).

Різко погіршилося і співвідношення показни­ків природного приросту міського і сільського насе­лення. Якщо в 1960 р. різниця між природним приростом міських і сільських жителів станови­ла 0.3 (на користь міського), то в 2002 р. цей по­казник зріс до 5.9. У 2002 р. лише окремі об­ласті України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька і Крим) мали незначний природний приріст сільсь­кого населення. В усіх інших областях мало місце велике скорочення природного приросту сільських жителів.

Зниження коефіцієнтів народжуваності в Украї­ні відбувається за рахунок зміни складових їх компонентів. Серед останніх центральне місце на­лежить низькому сумарному коефіцієнту народжу­ваності, який за останнє п’ятиріччя становив 1.9 – 2.0 (сумарний коефіцієнт народжуваності відо­бражає середню кількість дітей, народжених жін­кою за життя). За 1980 – 2002 роки жінки у віці 15 – 49 років скоротили кількість народжених ді­тей (в середньому за рік на 1000 жінок відповід­ної вікової групи) з 58.2 до 54.6. Причому, молоді вікові групи жінок збільшили кількість народже­них у віці молодше 20 років за вказані роки з 48.3 до 56.9, у віці – 20 – 24 роки – з 163.0 до 165.0, тоді як серед старших вікових груп жінок коефіцієнти їх народжуваності скорочувалися: від 25 до 29 років – з 102.2 до 91, від 30 до 34 років – з 50.9 до 44.0, від 35 до 39 років – з 18.2 до 16.1, від 40 до 44 роки – з 4.2 до 3.7, від 45 до 49 років – з 0.3 до 0.2. [3, с.128].

Однією з причин відносно невисокої народжува­ності є, як уже зазначалося те, що значна кіль­кість жінок фертильного (дітородного) віку не одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато нижчий, ніж у замужніх жінок. Між іншим, в Україні кожну десяту дитину народжують жінки, які не перебувають у за­реєстрованому шлюбі. В 1990 р. на таких дітей при­падало 11.2% загальної кількості народжених.

Негативний вплив на природний приріст насе­лення України має досить велика кількість абор­тів.

Природний рух населення формують також по­казники його смертності. Серед останніх особливе місце належить дитячій смертності, в республіці помирає кожна десята (віком до одного року) дити­на. Зрозуміло, що зниження дитячої смертності сприятиме врешті-решт підвищенню загального природного приросту населення.

В Україні є дуже високою, особливо серед сіль­ських жителів, загальна смертність. Серед останніх кількість померлих на 1000 чол. населення в 2002 р. становила 16.1, що при дуже низькій наро­джуваності (12.7) призвело до того, що природ­ний приріст по Україні дорівнював лише 3.4.

Смертність населення республіки помітно коли­вається залежно від віку. В цілому по Україні кількість померлих у середньому за рік на 1000 чол. від­повідної вікової групи є, зрозуміло, найбільшою серед старших людей.

3. Механічний рух населення та трудових ресурсів України

Міграції – постійні та маятникові, їх масштаби і районні особливості виступають важливим чинни­ком регіонального розвитку та просторової спеціа­лізації економіки, розселення людей. Роль і зна­чення міграцій, в тому числі і міжнародних, в умо­вах ринкової економіки неухильно зростатиме.

Територіальні переміщення населення зі змі­ною місць проживання – постійні міграції – ва­жливий фактор економічного розвитку окремих країн та регіонів. Виключно важливою є роль постій­них міграцій у розселенні населення, розвитку тих регіонів, які мали чи мають для цього найбільш сприятливі передумови, в урбанізації, рості міських і сільських поселень тощо. Помітною була роль України і в міждержавному поділі праці, а отже, і у постійних міждержавних міграціях. Територіальний обмін населенням – зако­номірний процес, який сприяє раціональному вико­ристанню трудових ресурсів, об’єднанню людей за національною, релігійною і родинною ознака­ми. Це виключно важливо тепер, коли на історич­ну батьківщину повертається багато українців, осо­бливо зі східної діаспори.

Загострення в останні роки міжнаціональна відносин в окремих регіонах призвело до подай нової категорії мігрантів – біженців і, в свою чергу, до необхідності вирішувати «позапланові» еконо­мічні та соціальні питання – поселяти новоприбу­лих, працевлаштувати, соціальне захищати.

Міграційні потоки в Україні, як уже зазнача­лося, досить значні. З 867 408 тис. тих, хто при­був в міські поселення України по міграціях (ви­ще наводилися дані як по міських, так і по сільських міграціях), 59.7% припадає на переселенців з її меж, в тому числі 35.9% – на переселенців із цієї ж області, і 40.3% на переселенців з інших ре­спублік. Найвища частка емігрантів, які прибувають з-поза меж республіки (серед усіх емігрантів), припадає на області колишніх Південного і Донецько-Придніпровського економічного районів. Наприклад, їх частка в 1989 р. становила по окре­мих областях: Кримській 52.1%, Одеській – 46.1%, Миколаївській – 42.0%, Харківській – 48.5%, До­нецькій – 46.5%, Луганській – 44,8%, Запорізь­кій – 44.0%, Дніпропетровській – 43.9%. Дуже ви­сокий цей показник по м. Києву – 49.8%. Серед областей колишнього Південно-Західного економічного району наведений показник найвищий в За­карпатській області – 37.9. В інших областях дано­го економічного району частка мігрантів, які прибу­вають з-за меж республіки, відносно незначна і ко­ливається в межах 23 – 36% (найнижча вона в Тернопільській (23.5%), Рівненській (26.8%), Іва­но-Франківській (28.0%), Волинській (28.2%), Вінницькій (29.2%) областях.