Сторінка
2

Демографічний потенціал України

За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політич­них репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростан­ня загальної чисельності населення зумовлює потребу значних ка­пітальних вкладень з метою забезпечення піднесення матеріально­го і культурного рівня життя народу України.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності насе­лення України є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності практично не змінився (відповідно 14.3 % у 1940 р. і 15.4 %о у 2002 р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27.3 %о у 1940 р. до 9.6 %о у 2002 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з 13.0 %о у 1940 р. до 5.8 %о у 2002 р.) [8, с.31].

Зниження природного приросту спричиняє деформацію віко­вої структури населення, зумовлює зниження природного приро­сту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збіль­шення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господар­ства робочою силою.

Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населен­ня практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопу­ляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

Загальна динаміка чисельності насе­лення формується за рахунок його природного руху, постійної міграції, а в межах окремих тери­торій (при незмінності державних кордонів) і за ра­хунок адміністративно-територіальних змін.

Слід зауважити, що в останнє десятиліття (1990-2002 рр.) спостерігається зменшення чисельності з 51.3 млн. чол. (1996 р.) до 49.1 млн. чол. (2003 р.), що становить 1.9 млн. чол. або 3.7%. Такі процеси зумовлені різними чинниками: низьким рівнем життя, екологічною кризою, соціально-економічними проблемами тощо. Але сильний вплив на чисельність має як природний рух, так і механічний, про що йдеться в наступних питаннях курсової роботи.

2. Природний рух населення та трудових ресурсів України

Кількість населення в країні до сучасного періоду збіль­шувалася переважно через його природний приріст, тобто перевищення рівня народжуваності над рівнем смерт­ності. До другої світової війни в Україні був досить високий рівень народжуваності – 27 чол. на 1 000 жителів. Після війни він знизився. Водночас смертність населення зросла з 7.7 чол. на 1 000 жителів у 1965 р. до 12.9 – у 2002 р. У багатьох областях кількість населення зменшується не тільки відносно, а й абсолютно. Це насамперед відбувається у Він­ницькій, Чернігівській, Житомирській областях України.

Отже, вперше за багато десятиліть природний приріст на­селення України став від’ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза – наслідок соці­алістичного способу виробництва.

Головна причина перевищення смертності над народжува­ністю криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення найздоровішої, найжиттєздатнішої час­тини нації під час голодоморів, воєн і репресій.

Характерною особливістю природного руху населення України є різке за останні роки, до міні­муму, скорочення його приросту. В 1990 р., наприк­лад, у розрахунку на 1000 чол. він дорівнював ли­ше 0.6 чол. і за останні десять років скоротився майже в 6 разів. Україна знаходиться за цим показ­ником на останньому місці серед колишніх союзних республік: вона «випереджує» навіть такі республі­ки, як Латвія (1.1%) та Естонія (1.8%), які, як відомо, характеризуються дуже низьким природ­ним приростом. Пограничні з Україною Білору­сія та Молдова також мають набагато вищі по­казники природного приросту: 9.2 і 8.0. У Таджи­кистані, приміром, цей показник у 50 разів вищий, ніж в Україні, в Узбекистані – 45 разів [3, с.125].

Відомо, що природний приріст населення форму­ють кількість народжених і кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання окремо.

При аналізі вказаних показників слід насампе­ред звернути увагу на таку властиву Україні особ­ливість. У 1990 р. на її сільську місцевість припа­дало близько однієї третини всіх народжених і май­же половина всіх померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по 12.7, а померло – відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з менш сприятливою віковою структу­рою сільських жителів (значно вища, як уже за­значалося, частка осіб передпенсійного і пенсій­ного віку), його природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється вели­чиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. – мінус 3.4), тоді як природний приріст міського населення оці­нюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. – плюс 2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кіль­кістю померлих і за величиною природного при­росту всього населення нівелювали б ці відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і природного руху сільського населення.