Сторінка
1

З історії благодійництва в Україні

Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” дає наступні визначення термінам “благодійництво”, “благодійна діяльність”:

благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство;

благодійна діяльність - добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності; (абзац третій статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.03.2002 р. N 3091-III)

благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з цим Законом;

благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги;

Iсторiя людства багата на приклади благодiйництва, меценатства. Їх можна знайти в iсторичному минулому будь-якої країни.

Iсторiя України численна iменами меценатiв, дiяльнiсть яких почалася з часiв Київської Русi i продовжувалася в наступних столiттях. Давнi грамоти зберегли iмена жертводавцiв на просвiтнi цiлi: Красовський, Лангиш, Корнякт, Олена Горностаєва (походила з родини Чарторийських i була фундатором Пересопницького монастиря; в цьому монастирi збереглося знамените “Пересопницьке Євангелiє”, написане розмовною українською мовою).

Неоднозначною у розвиткові української культури в XVI ст. - першій половині XVIII ст. була позиція соціальної еліти. Своєю меценатською діяльністю прославилися князь Костянтин (Василь) Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета (Галшка) Гулечівна.

Цей перелiк продовжують Ганна Гайська, Софiя Чарторийська, Раїса Могилянська-Вишневецька (сестра Петра Могили), Єлизавета (Галшка) Гулевичiвна, рід Терещенків, Євген Чикаленко, Федір і Василь Симиренки… Те, що доброчинністю займаються особи, належні за місцем народження й проживанням до даної території чи етносу, — це, звісно, цілком природно, закономірно й зрозуміло: патріотизм, любов до рідної землі.

У XVII-XVIII ст. освiтi, культурi допомагали Петро Конашевич-Сагайдачний, Петро Могила, Iван Мазепа. Розмаїття iмен XIX ст. свiдчить про суттєвий вплив меценатiв на розвиток культури: Олександр та Iлля Безбородьки (утримували Нiжинську гiмназiю), Григорiй Галаган (утримував колегiю для хлопчикiв у Києвi), Павло Бiлецький-Носенко, подружжя Русових, Терещенкiв, Харитоненкiв, Алчевських. У XX ст., в часи гонiння на все українське, жодне українське видання не виходило без допомоги вiдомого власника цукрових заводiв Василя Смирненка. Вiн за посередництвом Михайла Грушевського пожертвував 100 тис.крб. Науковому товариству iм.Шевченка (НТШ) у Львовi.

Євген Чикаленко, теж власник цукрових заводiв, вiдчутно фiнансував українську культуру. Єлизавета Милорадович (тiтка гетьмана Павла Скоропадського) була меценаткою видання книг, народної бiблiотеки, фундаторкою НТШ у Львовi, подарувавши для нього 20 тис. срiбних крон.

Створення бiльшостi бiблiотек свiту, як правило, пов'язане з меценатами, благодiйництвом, пожертвами багатих людей у виглядi книжок, грошей на будiвництво бiблiотек, добровiльного надання книжкових колекцiй у користування, вiдкриття та iснування бiблiотек на членськi внески.

Наприклад, створення Нацiональної парламентської бiблiотеки України пов'язане з рядом вiдомих iмен iнтелiгенцiї тих часiв: професорiв Унiверситету св. Володимира (I.Лучаєцький, М.Бубнов, М.Дашкевич, I.Огiєнко, Л. Бiлогриць-Котляревський та iн.), директорiв київських гiмназiй (Андрiяшев, Стороженко), ректорiв Духовної семiнарiї архiмандритiв (Iриней, Iоаннiкiй, Феодосiй, Амвросiй та iн.), київських губернаторiв М.Казнакова, I.Фундуклея, члена мiської Думи М.Юзефовича, предводителя дворянства О.Горвата, пiдприємцiв i купцiв (Бродський, Галаган, Лiббе), князя Лопухiна i багатьох iнших, якi здiйснювали нагляд за дiяльнiстю бiблiотеки, дбали про її розвиток, вносили грошовi пожертви та передавали власнi бiблiотеки до її фондів .

Один з найстарiших культурно-освiтнiх закладiв України Харкiвська державна наукова бiблiотека iм. В.Г.Короленка також утворена при сприяннi видатних вчених та громадських дiячiв: М.Сумцiва, Х.Данилевського, А.Гурського, В. Франковського, Д.Багалiя.

Iстотною статтею забезпечення iснування бiблiотеки були благодiйнi пожертвування. Список доброчинникiв очолював Д.Багалiй. У 1886 р., коли тiльки-но було вiдкрито бiблiотеку, вiн подарував 88 книг з питань iсторiї. Не припиняв дарунки й надалi. Його приклад наслiдували iншi. Керування бiблiотекою здiйснювалося правлiнням бiблiотеки, яке очолював Д.Багалiй. Будiвництво примiщення для бiблiотеки вiдбувалось за допомогою субсидiй вiд мiнiстерства та мiської Думи, а також пожертвувань вiд приватних осiб та рiзних установ, прибуткiв вiд благочинних заходiв (лекцiй, концертiв тощо). Ресурсами для утримання бiблiотеки були плата за користування, здача в оренду примiщень, використання читального залу для органiзацiй публiчних лекцiй, концертiв, вечорiв, послуги палiтурної майстернi, подарунки книг тощо. Все це так знайоме сьогоднi.

В іcторiї Донецької ОУНБ також присутнi елементи благодiйництва i отримання додаткових коштiв для iснування. Першою бiблiотекою Юзiвки (колишня назва Донецька), як доводить краєзнавець М.Альтер, була бiблiотека Товариства приказчикiв, вiдкрита у серпнi 1907 року в клубi “Наш уголок”. В Юзiвку в той час книги завозили з Катеринослава та Харкова. Перший книжковий магазин тут з'явився тiльки в 1908 роцi. Але не кожен мав змогу дозволити собi замовити книги з Харкова. Тому мiсцева iнтелiгенцiя i вирiшила створити бiблiотеку-читальню.

Голова Товариства взаємодопомоги приказчикiв Р.I.Вахтер звернувся до мiсцевих торговельних пiдприємств за допомогою. I благодiйництво дало змогу у примiщеннi клубу приказчикiв вiдкрити бiблiотеку, передплатити газети, журнали, закупити книжки.

Першими передплатниками бiблiотеки (так називались її читачi), за правилами, були члени Товариства приказчикiв. Вони могли брати одну книжку для читання безкоштовно. За другу i третю мiсячний внесок для них становив по 10 коп. Решта читачiв сплачувала за мiсячний абонемент за одну книгу - 20 коп., за двi - 30 коп. i за три - 40 коп. Учнi платили вдвiчi менше. Книги видавалися на мiсяць. Неповернення в строк каралось штрафом у 2 коп. Постiйнi читачi користувались бiблiотекою безкоштовно, а разовi платили по 2 коп. На абонементi сплачувалася застава - 1 крб.