Сторінка
5

Доказ у публічному виступі

Закон виключеного третього вимагає давати прямі від­повіді на поставлені запитання.

Суперечність неправильного міркування слід відрізняти від суперечностей, які притаманні всім життєвим явищам. Життєві суперечності об'єктивні, вони є внутрішнім дже­релом виникнення і розвитку всіх предметів і явищ. На відміну від них суперечність неправильного міркування породжує суперечності плутаного, непослідовного мислен­ня, тобто логічні суперечності.

Закон достатньої підстави вимагає, щоб будь-яка іс­тинна думка мала достатню підставу. Що вважається до­статньою підставою для доказової, логічно переконливої промови? Достатньою підставою насамперед є добре підіб­раний і перевірений фактичний матеріал. Необхідно брати не окремі факти, що стосуються питання, яке розглядаєть­ся, а всю їх сукупність.

4. Спростування

Особливе місце в ораторському мистецтві посідає доказ хибності або безпідставності будь-якої тези — спростування, яке частіше використовується у дискусії або полеміці.

Спростуванням називається логічна операція установ­лення хибності або необґрунтованості положення, яке ви­сунуте як теза.

Поняття спростування — відносне поняття, тобто сама операція має смисл лише у відношенні процесу доказу, який відбувся, коли намічається дискусія між присутніми або відсутніми учасниками, з яких того, хто висунув тезу, на­зивають пропонентом, а супротивну сторону, яка виступає із спростуванням, — опонентом.

Будучи операцією, спрямованою на руйнування доказу, який відбувся раніше, спростування може бути виконано трьома способами.

Перший спосіб — спростування тези, другий — спрос­тування демонстрації, третій — спростування аргументів.

Найбільше значення мас перший спосіб — спростування тези. Мета його полягає в тому, щоб показати неспромож­ність — помилковість або хибність — положення, яке ви­сунув пропонент.

Другий спосіб — спростування демонстрації — спрямо­ваний на виявлення того, що теза супротивної сторони ло­гічно не випливає з аргументів. В практиці публічних ви­ступів бувають випадки, коли пропонент для обґрунтуван­ня своєї тези наводить такі факти і думки авторитетів, які не мають з нею ні прямого, ні посереднього зв'язку. Щоб «переконливо» це подати, звичайно вдаються до фраз подіб­но: «Таким чином, звідси виходить .», або «Всім зрозуміло, що звідси можна зробити лише один висновок .» і т.п. Критика таких міркувань якраз і виражається в тому, що опонент аналізує хід міркування і показує відсутність у ньому дійсного логічного зв'язку.

Третій спосіб спростування — критика аргументів: виявивши хибність або необґрунтованість доводів пропонента, приходять до висновку, що тим самим його теза не доведена.

Доказ і спростування виконують у процесі аргументації протилежні за своєю інформативною спрямованістю функ­ції. Для доказу характерна конструктивна функція обґрун­тування будь-якої ідеї. Операція спростування спрямована на руйнування обґрунтування, яке відбулося раніше, і тим самим виконує критичну функцію.

"В практиці використовуються три різних самостійних типи аргументації.

Перший з них — це розв'язання лише одного завдання: позитивне обґрунтування власної тези. Ідеї і пропозиції опонентів при цьому не аналізуються і не піддаються кри­тиці.

Другий тип аргументації — також розв'язання лише одного, але протилежного завдання: критика міркувань опонента, яка не порушує і не розглядає, по суті, свою тезу. Тут працює лише операція спростування, успішне здій­снення якої показує або хибність тези опонента, або її необґрунтованість за рахунок помилок у демонстрації або в аргументах.

Третій тип — це комплексний тип аргументації, який поєднує доказ і спростування. При аргументованому ви­кладі конкретної теми у рівній мірі важливо не тільки по­зитивне обґрунтування основної тези, але також і посеред­ній її захист. Вона здійснюється шляхом критики супе­речних тезі тверджень і критичного аналізу як явних, так і явно не виставлених, але можливих контраргументів.

Критиці піддаються аргументи, якими користувався опонент, у результаті чого руйнується вся будова доказу. Так, суперечника можна «піймати» на перебільшенні, коли, аргументуючи, він надмірно захоплюється визна­ченнями «усі», «завжди», «ніколи». Доданого прийому спростування примикає принцип “бити ворога його ж збро­єю”, тобто використовувати проти опонента його слова, принципи або доводи.

Але спростування аргументації ще не є доказом хиб­ності тези. Адже якщо, наприклад, учень біля дошки наводить неправильний доказ теореми Піфагора, це не по­рушує істинності, самої теореми. У всякому випадку, розбивши доводи суперечника, необхідно йти далі і спрос­тувати саму тезу.

Для доказу того, що теза хибна, тому що наслідки, які випливають з неї, суперечать дійсності, найчастіше вико­ристовується логічний прийом « зведення до абсурду” (лат. reductio ad absurdum). Звично це поєднується з мовним прийомом іронії або сарказму. Ефективним засобом спрос­тування є “зворотний удар», коли репліка або аргумент обертаються проти того, хто їх висловив. Підхоплення ре­пліки і звернення її проти опонента дозволяє миттєво пере­нести увагу аудиторії на того, хто говорить.

Звичайно, реакція оратора на несподівану репліку, ви­гуки, гомін залежить від обставин, які частіше усього самі підказують рішення. У всякому випадку, самовладання оратора аудиторія сприймає як знак того, що він господар становища. По можливості слід ігнорувати вигуки, які переривають промову. Звично після двох-трьох реплік без відповіді зал заспокоюється. Але якщо по ходу промови можливо загострити деякі думки або ввести нові, які про­звучать як захована відповідь незадоволеним, від цього не слід відмовлятися.

Для того, щоб досягти логічної доказовості промови, конче потрібно враховувати особливості сприйняття усної мови.

Вона відрізняється від письмової насамперед неповтор­ністю, необоротністю у часі. До будь-якого написаного звороту можна повернутися і перечитати його ще раз. Під час сприйняття усного повідомлення цього зробити немож­ливо: слухач не може повернутися до незрозумілих йому фраз, тверджень. Зважаючи на зазначену особливість усної мови, досвідчений оратор вдається до повторів.