Сторінка
1

Римський період античного красномовства

Римляни мали право божественне (вос) та людське (юс): часом той, хто не міг виправдатися за правом людським, міг бути виправданим за "божим судом". У римському праві обґрунтована недоторканність особистості та її власності.

У II ст. до н. е. римляни, підкоривши Грецію та більшість елінізованих країн, переймають грецьку культуру. Саме за часів римського панування грецька риторика набула величезного авторитету в усій римській імперії (друга софістика II ст. до н. е.). Однак серед римлян були люди, що ворожо ставилися до грецьких впливів, прагнули захистити стародавні римські ідеали (Катон Старший), гаслом якого було: "Не погуби справи, а слова знайдуться". Закінчилося це змагання висланням у 161 р. до н. е. усіх грецьких вчителів риторики з Риму.

Після періоду недовіри до грецького риторичного досвіду римське суспільство кинулося його засвоювати, переймаючи всі види красномовства й основні типи промов (урочисті, політичні, судові). Римляни нічого нового до цієї класифікації не додали, а лише зміцнили її широкою практикою свого розвиненого суспільного життя.

У другій половині II ст. до н. е. греки відновили свій вплив і під їхньою егідою були виховані такі блискучі оратори Риму, як Цицерон, який виступав у час громадянських війн і політичної боротьби між республіканцями та прихильниками диктатури цезарів (імператорів). Як республіканець Цицерон наклав головою в тій боротьбі, але збереглося понад п'ятдесят його промов і навіть твори з теорії риторики. Цицерон висунув ідеал освіченого оратора-філософа, полум'яного патріота.

Молодий Цицерон був водночас судовим адвокатом і політичним оратором. Він утвердився як блискучий ритор під час мандрівки по Греції, де брав уроки у відомого оратора Аполлонія Солона. Замолоду Цицерон почав складати підручник для риторів у грецькому стилі, але не закінчив його. А в зрілі роки написав у стилі критичного діалогу твір "Про оратора" (91 р. до н. е.). Основна теза Цицерона, обстоювала ідеалів республіки, що ось-ось мала впасти перед цезаризмом: "у всякого вільного народу, особливо в мирних і спокійних державах, завжди процвітало й правило красномовство". Оратор в очах Цицерона — не судовий інтриган, не шкільний декламатор, а, передусім, виразник інтересів і волі держави. Він мусить володіти всіма знаннями, які личить знати державному мужу.

На думку Цицерона, красномовство " . народжується з великої кількості знань і старань < .> адже тут необхідно засвоїти найрізноманітніші знання, без яких спритність у словах є безглуздою і смішною; необхідно надати краси самій мові, і не тільки добором, а й розташуванням слів; і всі порухи душі, якими природа наділила рід людський, необхідно досконало вивчити, бо вся міць і мистецтво красномовства полягають у тому, щоб заспокоювати або збуджувати душі слухачів. До всього цього повинні долучатися гумор і дотепність, освіченість, гідна вільної людини, швидкість і стислість як в обороні, так і в нападі, пройняті витонченістю та добрим вихованням. Крім того, необхідно знати всю стародавню історію, аби черпати з неї приклади; не можна також забувати про ознайомлення із законами та громадянським правом. Чи ж треба мені ще говорити про саме виконання, яке вимагає стежити і за рухами тіла, і за жестикуляцією, і за виразом обличчя, і за звуками та відтінками голосу? < .> Нарешті, що сказати мені про скарбницю всіх пізнань — пам'ять? Адже зрозуміло, що коли наші думки й слова, які знайдено і осмислено, не буде доручено їй на зберігання, то всі цноти оратора, якими б блискучими вони не були, пропадуть даремно.

Тому не будемо ремствувати, чому так мало людей красномовних: ми бачимо, що красномовство — це сукупність таких речей, які навіть поодинці є надзвичайно важкими для опанування"1 (з трактату "Про оратора").

Цицерон виділяє дві ораторські позиції, представлені римськими красномовцями Крассом і Антонієм.

Антоній, за Цицероном, традиційно вважає, що оратор мусить вміти говорити лише на політичні та юридичні теми, як це було заведено з давніх-давен.

А Красс стверджує, що оратор має бути освіченим філософом, який підносить будь-яке, навіть незначне, питання до рівня філософської проблеми. Але щоб вдало донести свою думку до аудиторії, слід знати й використовувати етику, психологію та логіку.

Цицерон вважав, що гідним оратором, може бути той, хто:

"будь-яке запропоноване йому питання, що вимагає словесної розробки, зуміє викласти розумно, струнко, красиво, так, що воно запам'ятається, і в достойному виконанні";

має "природне обдарування" — "адже для красномовства необхідна особлива грайливість розуму і почуття, яка забезпечує у промові пошук усякого предмета швидким, розвиток і прикраси — багатими, запам'ятовування — правильним і міцним";

— оратор мусить мати любов до справи, вивчати правила ораторського мистецтва, бути добрим практиком2.

На думку Цицерона, ораторові постійно доводиться вирішувати такі завдання:

—він має визначити зміст своєї промови;

— зваживши і оцінивши кожен доказ, розташувати їх за порядком;

—одягти і прикрасити все це словами;

—закріпити промову в пам'яті;

—виголосити її з гідністю та приємністю3.

А саме красномовство, за Цицероном, повинно: довести, насолодити, схвилювати (вплинути)4.

Полемізуючи з тими, хто прагнув до класичної чистоти стилю, Цицерон стверджував, що необхідно однаково володіти всіма стилями красномовства: високим (епідектичне красномовство), низьким (здатним добре переконувати) й середнім (найбільш придатним для судових промов).