Сторінка
1

Основи культури мови

План

1. Поняття про літературну мову

2. Культура мови і мовна культура

3. Правильність мови

4. Комунікативна доцільність мови

5. Мовний етикет

Література 1.Поняття про літературну мову

Українська національна мова становить собою сукупність різноманітних явищ, таких, як літературна мова, територіальні і соціальні діалекти (жаргон), просторіччя. Літературна мова - історично сформована вища форма національної мови, що володіє багатим лексичним фондом, упорядкованою граматичною структурою і розвиненою системою стилів. Це мова зразкова , нормативна , описана граматиками і словниками. Територіальні діалекти (місцеві говори) - мова обмеженого числа людей, що живуть на одній території. Жаргон - мова окремих професійних, соціальних, вікових груп. Просторіччя - це мова малоосвічених, в основному міських жителів, що характеризується відхиленням від літературних норм.

Літературна мова обслуговує такі сфери людської діяльності, як політика, культура, наука, діловодство, законодавство, офіційне і неофіційне спілкування, словесне мистецтво. Людина може однаковою мірою володіти двома чи більше формами мови (наприклад, літературною мовою і діалектом, літературною мовою і просторіччям), користуватися ними в залежності від умов. Це явище одержало назву диглосії .

Головна ознака літературної мови – нормативність . Норма - це однакове, загальноприйняте вживання елементів мови, правила їх використання у визначений період. Норми не видумуються вченими, а відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові, підтримуються мовною практикою. До основних джерел норми відносяться доробки письменників, мова засобів масової інформації, загальноприйняте сучасне вживання, наукові дослідження лінгвістів.

Норми допомагають літературній мові зберігати свою цілісність і загальзрозумілість, захищають її від потоку діалектного мовлення , соціальних жаргонів, просторіччя. Однак мовні норми постійно змінюються. Це об'єктивний процес, що не залежить від волі і бажання окремих носіїв мови. На думку дослідників, даний процес активізувався в останні десятиліття у зв'язку із соціальними перетвореннями. У переломну епоху істотно змінюється логосфера, тобто мовленнєво-мисленнєва галузь культури, що, у свою чергу, свідчить про зміни в суспільній свідомості мовного колективу. Зміни визначаються новою установкою: «При демократії можна все!» Однак розкутість як риса сучасного мовного смаку здійснюється паралельно з прагненням до «окнижнення », до витонченості мови, що виражається насамперед у широкому використанні запозиченої спеціальної лексики (лізинг, холдинг, ріелтор і т.д.).

У межах літературної норми існують варіанти (книжні, розмовні), перший з них є кращим. Ці об'єктивні коливання норми звичайно пов'язані з розвитком мови. Варіанти є перехідними сходинками від застарілої норми до нового. Наприклад, статутний, маркетинг; у відпустці (розмовне).

Норма виявляється на всіх рівнях мовної системи.Норма - центральне поняття теорії культури мови.

2.Культура мови і мовна культура

Відомий лінгвіст Є. М. Ширяєв так визначає поняття «культура мови»: „Культура мови - це такий вибір і така організація мовних засобів, що у тій чи іншій ситуації спілкування при дотриманні сучасних мовних норм і етики спілкування дозволяють забезпечити найбільший ефект у досягненні поставлених комунікативних задач”. Наука, що займається проблемами нормалізації мови, що розробляє рекомендації з умілого користування мовою, також називається культура мови. Вона містить у собі три складових компоненти: нормативний, комунікативний, етичний. Якісна оцінка висловлення з погляду культури мови припускає відповіді на питання:

1.Чи є мова правильною, чи побудована за літературними нормами ?

2. Чи є мова «гарною», доречною у визначеній ситуації?

3. Чи відповідає мова правилам етики спілкування (мовному етикету)?

Культура мови - частина більш широкого поняття - мовної культури, що, у свою чергу, входить у культуру мовної діяльності, спілкування, у загальну гуманітарну культуру.

На думку В. Є. Гольдіна й О. Б. Сиротиніної, мовна культура «містить у собі мову, форми втілення мови, сукупність загальнозначущих мовних надбань даної мови , звичаї і правила спілкування, співвідношення словесних і несловесних компонентів комунікації, закріплення в мові картини світу, способи передачі, збереження і відновлення мовних традицій, мовну свідомість народу в побутових і професійних формах, науку про мову».

Існує 4 типи мовної культури носіїв літературної мови.

Елітарна - еталонна мовна культура, що означає вільне володіння всіма можливостями мови, включаючи її творче використання. Їй властиве суворе дотримання всіх норм, безумовна заборона грубих висловлювань .

Напівлітературна характеризується неповним дотриманням норм, надмірним насиченням мовлення книжними або розмовними словами. Носіями цієї мовної культури є більшість новоявлених жителів міст ; проникнення її у деякі сучасні засоби масової інформації, художні твори сприяє широкому поширенню.

Літературно - розмовний і фамільярно - розмовний тип поєднує тих комунікантів, що володіють тільки розмовним стилем. Фамільярно - розмовний відрізняється загальною стилістичною зниженістю й огрубленістю мови, що зближує його з просторіччям. Використовується «ти - звертання» поза залежністю від віку співрозмовника і ступеня знайомства з ним.