Сторінка
1

Елементи практичної риторики

Вступ.

Мета Дати учням поняття про риторику, її види, історію розвитку; розвивати навички мовлення; виховувати бажання опанувати ораторське мистецтво. Обладнання Книга Іржі Томана "Мистецтво говорити", роздавальний дидактичний матеріал, тлумачний словник.

Тип уроку. Вивчення нового матеріалу

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності

Кожна людина хоче правильно і красиво говорити, легко встановлювати зв'язки зі своїми близькими, з іншими людьми довкола себе, знаходити друзів, діставати задоволення від життя. Цьому сприяє вивчення практичної риторики.

Запишемо епіграф уроку і план, за яким працюватимемо.

Істинне красномовство - це уміння сказати

все, що треба, і не більше, ніж треба.

Ф. Ларошфуко

ПЛАН

1. Поняття про риторику

2. Форми красномовства

3. Дещо з історії розвитку риторики

4. Головне в ораторському мистецтві:

а) . володіння словом;

б) . власний стиль;

в) . уміння захопити слухача.

5. Риторика - наука чи мистецтво?

(Підпункти 4 пункту плану учні запишуть після опрацювання листа відомого англійського письменника Ф.Честерфілда до сина.

Відповідь на 5 пункт плану учні дадуть в підсумковій бесіді).

III. Вивчення нового матеріалу

Лекція з елементами бесіди.

1. Що таке "риторика"?

Риторика в перекладі з грецької - мистецтво виголошення промов; це теорія ораторського мистецтва, наука про вміння говорити гарно.

Красномовство (за словником) - ораторський талант, здатність, уміння говорити красиво, переконливо

Ораторське мистецтво - це мистецтво побудови публічного виголошення промови з метою здійснення бажаного впливу на аудиторію.

Суть риторики - взаємини аудиторії та оратора.

Оратор - це той, хто виголошує промови, володіє даром виступати перед аудиторією.

2.Більшість сучасних дослідників виділяють такі форми красномовства:

соціально-політичне (на зборах, мітингах, на радіо, телебаченні, тощо); парламентське (на сесіях Верховної Ради);

академічне (доповідь, реферат, огляд, дискусія, лекція, бесіда, тощо); соціально-побутове (ювілейні, похвальні, надмогильні промови, тости, анекдоти

тощо); судове (звинувачувальні, захисні, самозахисні промови); агітаційно-пропагандистське (лекції); дипломатичне;

військове (промова-наказ, настанова, заклик) рекламне; церковно-богословське.

3. Дещо з історії розвитку риторики (вставки 1,2,3,4,5). Учні читають чи розказують знайдений матеріал про Сократа, Платона, Демосфена, Цицерона).

4. Головне в ораторському мистецтві.

(Уважно прослухати лист Ф.Честерфілда до сина, назвати головні вимоги до оратора і записати їх).

а) володіння словом, фразою;

б) стиль оратора;

в) уміння захопити слухача.

5. Зачитування правил риторики.

6. Читання учнями взірців красномовства Феофана Прокоповича "Про похвалу красномовства і передусім про його переваги";

Пантелеймона Куліша "Слово над гробом Шевченка".

7. Підсумок уроку. Бесіда з учнями.

- Що вивчає риторика?

- Чому мистецтво красномовства має велике значення?

- Хто такий оратор?

- Що таке красномовство?

- Назвіть імена відомих ораторів.

- Риторика - наука чи мистецтво?

8. Домашнє завдання.

1. Вивчити відомості про риторику, форми красномовства.

2. Визначити виражальні засоби риторики.

Дещо з історії розвитку риторики

Риторика виникла в стародавній Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура, архітектура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її величами "Царицею всіх мистецтв".

У стародавній Греції риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя. Хто розпочинав перед судом свій позов, повинен був сам виголосити промову. Іноді давав написати промову досвідченим фахівцям, які розробляли теорію риторики: підбір доказів, удосконалення фраз з метою посилення їх впливу. Стародавні афіняни так кохалися в красі усного слова, що їх іноді називали любителями слухати.

Художня риторика як різновид творчості сформувалася на базі практичної риторики. Першу теорію риторики створили у V ст. До нашої ери сіцілійські греки в Сіракузах. Найвидатніший з них був Горгій, який удосконалив теорію організаторського мистецтва і познайомив з нею Афіни. Незвичайний стиль його витончених промов вразив афінян, зробив Горгія уславленим і жаданим учителем. Він зумів риторику перетворити на мистецтво, яке своєю красою та силою впливу зрівнялося з поезією.

Найбільш відомими ораторами Київської Русі були Іларіон та Кирило Туровський.

Іларіон (XI ст.) - перший руський митрополит, талановитий письменник та оратор. Найвідомішою його проповіддю є "Слово про закон і благодать", у якій митрополит із патріотичних позицій оцінив діяльність давньоруських князів і міжнародну роль Київської Русі.

Кирило Туровський (XT ст.) - блискучий оратор, який уславився шедеврами урочистого і повчального красномовства.

Тривалий час вогнищем просвіти і культури в Україні була Києво-Могилянська академія. Спудеї академії вивчали риторику протягом року. Видатними тогочасними ораторами були викладачі академії Іоаникий Галятовський (трактат "Наука, альбо способ зложення казання) і Феофан Прокопович.

Риторичне мистецтво в Україні розвивалось і надалі. Яскравим зразком українського ораторського мистецтва є промова Пантелеймона Куліша "Слово над гробом Шевченка", виголошена під час похорону Кобзаря, (зачитуємо промову).

У сучасній Україні продовження розвитку ораторського мистецтва пов'язується із зростанням національної свідомості українців. Прославилися красномовністю Іван Франко, Олександр Довженко, Олесь Гончар.

Нам відомі виступи В'ячеслава Чорновола, Дмитра Павличка, Івана Драча, Володимира Яворівського, Анатолія Погрібного, Ліни Костенко та інших.

Сократ (469-399 pp. до н.е.)

Почесне місце в історії ораторського мистецтва належить Сократу. Він був одним з родоначальників діалектики, якщо її розуміти як відкриття істини за допомогою бесіди, суперечки, дискусії. Свої бесіди Сократ будував у формі запитань і відповідей. Спочатку він робив вигляд, що нічого не знає і просив просвітити його. Потім послідовно ставив своєму співбесідникові питання до тих пір, доки той не починав суперечити самому собі і переконувався, що нічого не розуміє. Такий метод пізніше був названий "сократівською іронією".