Сторінка
1

Основні етапи розвитку ораторського мистецтва

ПЛАН.

ВСТУП.

1. ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО В ДРЕВНЬОМУ СВІТІ.

2. РИТОРИКА СЕРЕДНІХ ВІКІВ.

3. ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ.

4. ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО ДРЕВНЬОЇ РУСІ.

5.БУРЖУАЗНЕ ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО.

XVI - XX ст.

ВСТУП.

Історія ораторського мистецтва береже чудові зразки і прийоми красномовства, багатющі революційні традиції усної політичної пропаганди й агітації.

Кожна епоха характерна своїм стилем і методом у красномовстві, не говорячи вже про розходження їх політичних спрямованостей. Але протягом ряду епох, особливо в періоди революційних потрясінь і прогресивного розвитку різних країн, в ораторському мистецтві, як і в інших сферах людської культури, формувалися деякі основні принципи, що мають визначену соціальну цінність і зараз.

1. ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО В ДРЕВНЬОМУ СВІТІ.

Ораторське мистецтво знали ще в Древньому Єгипті, Ассирії, Вавилоні, Індії, Китаї. Однак безупинна історія його починається в античної Греції, де ораторське мистецтво було породжено насущними суспільними потребами, стало діючим знаряддям соціального прогресу і розвитку рабовласницької демократії.

Хоча перші нагадування про ораторське мистецтво і його представників зустрічаються в «Іліаді» і «Одісєї», створених ще в IX-VII ст. до н.е., «Золоте століття» грецького красномовства наступило у другій половині Vст. до н.е., після закінчення греко-перських війн, коли ораторське мистецтво перетворюється в істотний чинник громадського життя Афін і знаряддя політичної боротьби. Від її учасників, що бажають впливати на хід державних справ, було потрібне уміння привселюдно відстояти свою точку зору, переконати і повести за собою народ.

Учитися ораторському мистецтву, володіти їм стало необхідністю для всіх грецьких громадян. Саме в цей період і виникає теорія красномовства - риторика, як теоретичне узагальнення практики ораторського мистецтва, а також збори правил і методичних прийомів навчання красномовству. З'явилася і професія ритора - учителя красномовства. Першими викладачами красномовства були софісти - «мандрівні вчителі мудрості». В основу уявлення про сутність красномовства вони поклали навчання про відносність істини. На думку софістів, об'єктивної істини не існує, є лише суб'єктивні судження про неї. Тому не можна вважати, що одна думка істинна, а інша - ні.

Проти навчання про відносність істини - наріжного каменю риторичних поглядів софістів - уперше виступили Сократ і особливо його учень Платон, котрий риториці софістів противопоставив «щире красномовство», засноване на справжньому знанні і тому доступне тільки філософу. Сократ був першим, хто пізнав культурну, власне «людську» цінність спілкування між людьми, перетворивши бесіду в справжнє мистецтво. У «сократичних» бесідах замість вчителя й учнів є бесідуючі, для котрих немає нічого важливіше, чим пробитися до істини. Признається один лише суддя - старшинство думки.

Найбільшим політичним оратором Древньої Греції був Демосфен (384 р. до н.е). Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань : гаркавість і слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У древніх письменників знаходимо: «Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…» . Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіювало йому біль при будь-якому необережному русі.

Наполегливість і енергія перемогли. Демосфен переборов фізичні нестачі, довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип: оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу і праці. При цьому, звичайно, зовсім не обов'язково користуватися «методикою» Демосфена, хоча послідовників його надзвичайних методів ми зустрічаємо й у більш пізні часи. Так, на початку нашого століття на березі гучної кавказької річки Ріон вимовляв промови, набравши каменів у рот, дванадцятирічний підліток. Підлітка звали Володимир Маяковський.

Оратор і великий політичний діяч Демосфен у своїх промовах закликав афінян до енергічної політики, викриваючи бездіяльність і продажність афінських правителів, і намагався згуртувати грецькі держави-карлики для спільної боротьби з ворогом. Його полум'яні промови були результатом великої праці, а ораторські прийоми будувалися на глибокому знанні психології слухачів. Демосфен гармонійно поєднав ораторську майстерність із пристрастю борця, переконаного в правоті своєї справи. «Не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрямок його політики», - стверджував він.

Поряд із Демосфеном Древня Греція дала ще цілу плеяду видатних ораторів, досконало володіючих мистецтвом усного слова і логікою переконання, що вміли зробити потрібний вплив на юрбу, нерідко спонукати її до безпосередніх дій. У списку знаменитих ораторів того періоду ми знаходимо імена Перикла, Ісократа, Горгия, Лікурга, Лісія, Есхіна, Гиперіда й інших майстрів красномовства.