Сторінка
1

Сутність та проблеми взаємодії оратора та аудиторії

Взаємодія з аудиторією — це спільність психологічного стану оратора і його слухачів, що викликані спільними роздумами та співпереживаннями в процесі їх сумісної інтелектуальної роботи. Ця спільність визначається обо­пільною зацікавленістю й довірою одне до одного. Наявність контакту у взаємодії зі слухачами усвідомлюється оратором як позитивний чинник, що полегшує його роботу, адже в умовах взаємодії найбільш повно розкриваються його особистісні риси. В свою чергу сам факт встановлення контак­ту дає оратору інтелектуальне й емоційне задоволення.

Досвід кращих ораторів доводить, що умовами встанов­лення взаємодії є, як ми підкреслювали, знання оратором предмета розмови; врахування ним потреб та настроїв ау­диторії; проста, жвава мова оратора; постійний зоровий контакт зі слухачами, визначення їх реакції і внесення до­даткових змін як у зміст, так і в методику викладення ма­теріалу; намагання бачити в кожному слухачеві співбесід­ника, товариша, не підніматися над аудиторією; залучення слухачів з перших хвилин до сумісного активного обгово­рення питань.

Метою оратора, смислом його діяльності є перетворення знання в переконання. Існує ілюзія, що для такого пере­творення достатньо лише змістовно, повно, логічно виклас­ти певну інформацію і мета досягнута. Для того, щоб забез­печити успіх виступу (реалізувати мету виступу і забезпе­чити свій інтерес), оратору необхідно, щоб інформація була сприйнята, засвоєна аудиторією, більше того — стало б системою, частиною тих її духовних цінностей, які зумов­люють мотиви поведінки. А щоб досягти цього, оратору необхідні не тільки знання предмета розмови, а й уміння зробити так, щоб аудиторія впродовж всієї промови слуха­ла оратора, взаємодіючи з ним. Важливо знати, що у взаємодії оратора й аудиторії відбуваються суб'єкт-суб'єктні відносини, які передбачають двобічну активність, незва­жаючи на те, що вплив оратора домінуючий і здавалось би однобічно впливовий.

Засвоєння будь-якої інформації неможливе без участі емоційно-чуттєвого апарата. Люди ж помилково думають, що достатньо довести істину як математичну формулу, щобїї прийняли, або достатньо вірити самому собі, щоб інші по­вірили. Часто виходить не так: оратор говорить одне, а слу­хачі приходять до іншого висновку, слухаючи його. Чому так відбувається? Справа в тому, що перш ніж добратися до ядра, тобто до впливу на переконання слухача за допомогою знання, оратору необхідно перебороти два психологічних кола протидії, без чого знання просто не дійде до слухача, той почує тільки слова, не більше.

Перше коло — це інтерес, соціальний і особистісний. Причому, мова мас йти не про зовнішню цікавість, а про те, щоб зачепити щось суттєве саме для цих конкретних слуха­чів. Це може здатися не досить значними тонкощами, і все ж, наприклад, в жіночій аудиторії будь-який аспект розмо­ви, пов'язаний з дітьми та їх майбутнім, частіше всього при­веде до успіху в переборюванні шару протидії сприйняття.

Припустимо, що перший шар переборений, інтерес ау­диторії викликаний. Та не можна забувати, що по більшос­ті питань у людей є свої уявлення, оцінки, висновки, засно­вані на життєвому досвіді, тобто буденна свідомість. Навіть повна відсутність уявлення про певний предмет розмови свідчить про рівень свідомості, оскільки говорить про те, що слухачі не вважають це достатньо важливим і не звер­тають тому уваги на це. Оскільки для буденної свідомості характерна активна діяльність емоційно-чуттєвого апарата, то він виконує роль своєрідного відбіркового фільтру отри­маної інформації. Інформація може бути абсолютно істинною й корисною і все ж таки залишитися неприйнятною. І на­впаки — інформація може бути невірною й небезпечною, а сприймається активно, легко. Серцевиною цього «фільтру» є механізм довіри або недовіри, формування якого визна­чається не тільки і не стільки знаннями, а доволі складною системою законів психологічної взаємодії оратора і ауди­торії, взаємодії живої особистості з цілою системою таких же особистостей зі своїми турботами, знанням, почуттями й мотивами до діяльності й поведінки.

Критерієм подолання кіл (шарів) протидії є зацікавлена увага аудиторії, забезпечення якої являє собою першу пси­хологічну проблему контакту оратора й аудиторії на шляху до формування переконання (причому, переконання, що мас конкретний, життєвий аспект, наприклад, винуватос­ті або невинуватості підсудного), яке тільки тоді с дійсно переконанням, коли базується на свідомо засвоєних певних знаннях або принципах. Про це необхідно пам'ятати, при­ступаючи до подолання всіх кіл протидії, щоб не вийшло так, що те, що ви говорите спочатку, не прийшло б в супе­речність з тим, що ви сказали потім, чим послабило б фор­мування певних знань або принципів.

Подолання кожного кола являє собою певний етап до розуміння слухачами предмета виступу оратора і тому несе на собі не тільки психологічне, а й інтелектуальне наван­таження. Тому психологічні аспекти слід продумувати у нерозривній єдності з аспектами мисленнєвими, змістов­ними. Наприклад, оратор вирішив викликати інтерес до теми за допомогою гумору. Психологічно важливо, щоб разом з цим слухачі отримали й певний інтелектуальний поживок, адже гумор завжди оснований на суперечності, і в ньому в живій, яскравій формі просвічується, прогляда­ється сутність речей. Тому жартівливий, на перший погляд, початок має в подальшому розгорнутися в серйозну, зміс­товну систему знань, важливих для слухачів.

Психологічно перший етап розуміння, тобто подолання першого шару протидії, важливий у досягненні мети оратора, якщо слухач внутрішньо сприйме тему і предмет виступу, як важливий для себе і цікавий, і буде готовий слухати їх.

Другий етап розуміння пов'язаний з подоланням опору повсякденної свідомості. При цьому варто підкреслити, що мова йде саме про подолання опору, оскільки формування наукових уявлень може на всьому протязі виступу зводи­тися до того, щоб нейтралізувати по будь-якому питанню укорінені стереотипи. Подолання опору виражається з ін­телектуальної точки зору в усвідомленні аудиторією того факту, що багато чого з того, що є в житті, не укладається у звичні рамки розуміння і не може бути пояснене на осно­ві існуючих у неї уявлень. А психологічно воно виявляєть­ся навіть чисто зовні: у довірі до оратора, у прагненні за­писати, у проханнях щось повторити і навіть у незгоді, якщо вона носить не ворожий характер, а характер сумніву.