Сторінка
1

Особливості підготовки судової промови

Необхідно виходити з того, що участь у судовому про­цесі фахівця без відповідної підготовки має розглядатися як вияв грубого порушення професійної етики та нерозу­міння свого службового обов'язку.

Тому підготовка судової промови — важлива складова частина професійної діяльності юриста. Існує загально­визнана структура судової промови, що відбиває як про­цесуальні вимоги, так і судову практику. До основних елементів судової промови належать:

—викладення фактичних обставин справи;

—аналіз та оцінка доказів, що визнані судом як такі;

—аналіз причин та умов, що спричинили правопору­шення (злочин);

—висновок щодо міри покарання та позовних вимог, тобто пропозиція моделі судового рішення;

— заключна частина, що досить часто має оціночно-стичний характер.

У цій структурі наведені лише ті елементи, що відобра­жають специфіку судової промови, без урахування тих, що притаманні будь-якій іншій промові, а саме: вступ, звер­нення і т. п.

Судова промова має являти собою цілісну структуру, всі елементи якої взаємопов'язані і взаємодіють на підставі загальної настанови оратора.

Складаючи судову промову, слід виходити з необхідності виділення чотирьох послідовних етапів підготовки:

1. Аналітичний етап. На цьому етапі визначають цільове призначення обраної процесуальної ролі. Важ­ливим є загальнотеоретичний аналіз предмета судо­вого розгляду. Він містить два завдання: по-перше, загальне знайомство зі справою; по-друге, вивчення теорії питання, тобто опрацювання відповідних нор­мативно-правових актів, актів офіційного чи доктринального тлумачення норм, матеріалів, що узагаль­нюють судову практику. За свідченням А.Ф. Коні, без теоретичної визначеності судова промова набуває театральності, яка перетворює судовий процес у фарс. Разом з тим, судова промова не може перетворювати­ся в читання реферату з тієї чи іншої теоретичної проблеми правознавства. Правова доктрина не визна­ється джерелом права, тому звернення до неї буде корисним за умов відсутності чи неоднозначності офіційних тлумачень тих чи інших положень закону, що має бути застосовано при розгляді справи. Наяв­ність доктринального тлумачення підсилює аргумен­тацію промови.

2. Стратегічний етап. На цьому етапі слід проаналізувати

структурованість судового процесу, тобто визначити його учасників, мету виступу і спрогнозувати хід про­цесу, його можливі варіанти. Головним підсумком даного етапу, як правило, стає план виступу з вису­ванням основної тези.

3. Тактичний етап. За змістом — це найбільш трудомісткий етап, оскільки він передбачає глибоке вивчення матеріалів справи з метою добору найвагоміших ар­гументів. Водночас формується схема доказування і провадиться пошук достатніх аргументів. Зовнішнім його підсумком, як правило, є тезовий виклад промови або її розгорнутий план. Не існує загальної ви­моги щодо обов'язковості повного письмового викла­ду судової промови. Можливість і ми (хімізації завжди залишається. Однак у деяких випадках корисно мати повний письмовий текст і намагатись максимально повно йому слідувати. Це особливо важливо за умов фіксації судового процесу технічними особами, коли опонент може скористатися «невдалими імпровізаці­ями» або «емоційними перебільшеннями».

4. Редакційний стан. На основі визначеної структури доказування (тобто розгорнутого плану) відбувається узагальнення матеріалу, підготовленого на попередньому етапі, укладається і редагується текст про­мови. Особливого значення підчас редагування нада­ється створенню наочності та досягненню мовленнєвої досконалості промови. Це передбачає правильний підбір слів, особливо спеціальних термінів, грамотну побудову синтаксичних конструкцій, добір прикла­дів, цитат тощо. Досить часто корисною стає імітація промови з її хронометруванням та робота над інтона­цією, темпом мовлення.

5. Використання риторичних засобів у судовій промові.

Судова промова базується на дотриманні досить широ­кого спектра риторичних вимог. Але досвід свідчить, щодо найцікавіших, найефективніших належать:

1. Логічна обгрунтованість, під якою розуміється така побудова промови, що забезпечує досконалість ос­новних тверджень та наявність повної аргументації тези. Досягнення цього відбувається внаслідок послідовного дотримання перелічених принципів: логічна визначеність, тобто однозначність тези та використаних понять; логічна чистота, тобто відсут­ність внутрішніх суперечностей, недосконалих аргу­ментів чи несумісних фактів; логічна зв'язаність, тобто наявність чіткої системи аргументації, що за­сновується на каузальних зв'язках, підтверджених фактами, що визнані судом у системі доказів.

2. Композиційна стрункість. Чітко побудована система аргументації має бути втілена в точні композиційні рішення, які є найадекнатпішими поставленій меті. Визначаючи принципи композиційної побудови про­мови, слід виходити з необхідності наявності в ній всіх основних елементів. Доцільно припилі, по знайти зачин промови, який досить часто стає ключем до всієї промови, створює такий інтелектуальний та емоційний настрій, що здатний суттєво вплинути на судове рішення. Основна частина побудована на ви­кладенні та аналізі головних аргументів. Звичайно судовий оратор змушений наводити всі факти, що робить промову довгою та одноманітною. Тому їх ви­клад повинен бути структурованим, слід враховувати необхідність зміни сприйняття однорідних фактів. Важливим може бути дотримання послідовності фак­тів. В той же час заключна частина має бути короткою але змістовною, оскільки саме в ній робиться основ­ний висновок (підсумок) промови. Для подолання труднощів, що внутрішньо властиві судовій промові, доцільно використовувати різні логіко-композиційні прийоми, що розглядались у попередніх темах курсу. Саме за рахунок цього можна досягти більшої її ефек­тивності.

3. Культура мовлення. Найважливішим критерієм розгляду культури мовлення є її нормативність, тобто послідовне використання літературних норм мови, слововживання, структури висловлювань. Слід зва­жати на те, що судова промова ґрунтується на про­фесійній термінології, що зумовлює необхідність до­тримуватися норм та правил, чіткого вживання спеці­альних термінів. Важливим засобом підготовки може бути аналіз помилок, що дозволяє додати більшої культури мовлення за рахунок їх усунення і повні­шого використання наявного лексичного матеріалу. Складним завданням у судовій промові є поєднання двох стилів мовлення: побутового, який досить часто відбиває фактичний бік судового розгляду, та про­фесійного. Досвід свідчить, що оптимальним буде варіант, коли промова складається на основі профе­сійного стилю, а побутовий стиль ілюструє, доповнює, збагачує промову.

На значну увагу заслуговує техніка мовлення, яка має відповідати меті промови, її змісту. Техніка мовлення за такими її параметрами, як інтонація, темп, ритм повинна бути інваріантною, тобто гнучкою, здатною відтінити тезу чи підкреслити аргумент.