Сторінка
3

Фінансова наука: історія, становлення, предмет, метод. Розвиток в Україні

При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється їі перевірка на фактично­му матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При дослідженні із зас­тосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування. Абстрагування ­це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із лос­лідження нетипових явиш або другорядних фактів. Фінансове життя як держави в цілому, так і окремих юри­дичних чи фізичних осіб дуже складе, тому при проведенні досліджень треба використовувати математичні методи й мо­делі, що дасть змогу зробити наукові висновки і пропозиції обгрунтованішими.На основі висновків фінансової науки встановлюється стійкість тих чи інших форм виявлення фінансів У цьому проявляється зв'язок фінансової науки з правовими. Фінансо­ва наука - основа для відпрацювання принципів фінансової політики. Фінансова наука, фінансове право та фінансова політика - не напрями дослiдження фінансових проблем. Усі вони одна­ково необхідні для всебічного вивчення фінансів. Фінансова наука включає такі розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи і податки; науку про фінанси під­приємницьких структур; науку про державний кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.

3. Розвиток фінансової науки в Україні

Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті ії роз­витку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої половини ХІХ століття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Мабуть немає такої проблеми в житті людського суспільства, яка б залиши­лася поза увагою цієї видатної особистості. Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Ав­стро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фі­нансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансо­вих фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того часу. Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності й по­сьогодні. Його роботи мають різний рівень наукової заверше­ності, проте всім їм притаманний високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою "Сила податкова Галичини", в якій досліджує наявну податкову систему імпе­рії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вба­чає причину податкового тягаря в надмірних непрямих подат­ках, які завуальовують справедливий розподіл національного 'багатства між верствами населення на користь капіталу. Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагую­чи на постійне збільшення податків для Галичини та скоро­чення видатків на й економічні й соціальні цілі. Наприкінці ХІХ століття І. Франко проявив активну заці­кавленість щодо питань розвитку банківської системи в Гали­чині. Це було викликано появою значної кількості банківсь­ких установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Схоже сталося і в умо­вах незалежної України, коли різні комерційні структури, створивши фінансову піраміду, призвели до втрати громадяна­ми своїх заощаджень. Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток Фінансово-кредитних відносин сприятиме акти­візації господарського життя в країні. До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор універ­ситету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановсь­кий заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибут­ку може зростати також і заробітна плата, а відповідно - до­ходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктив­ності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, під­приємця, працівника. Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добриловський У своїх науко­вих твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господар­ством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна до­сліджувати способи одержання коштів для задоволення дер­жавних потреб. Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений­фінансист М. I. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийшла в 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні спла­чують за це певну суму грошей у формі податків. До числа українських вчених-фінансистів належав профе­сор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге.

Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку ХХ століття є те, що в працях вчених-фінансистів цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.