Сторінка
1

Риторика епохи українського ренесансу

В епоху Ренесансу на повен зріст постала проблема підвищення освіти, бо виникла гостра потреба у людях особисті всього типу, які б вміли самостійно мислити переконувати живим словом, спонукати до дій в ім’я торжества істини, добра, краси. Такою життєдайною силою була риторика – наука і мистецтво переконуючої комунікації. Значно зростає вагомість розвитку риторики, держава вкладає значні кошти у розвиток риторики з метою формування національного інтелекту і національного ресурсу. Риторика має глибокі корені у світовій культурі. Величущі риторичні багатства зберігаються в рукописних відділах бібліотек у великих містах України, осередках науки і культури, адже у ХVІ-ХVІІ ст. риторика була традиційною шкільною дисципліною.

У Києві отіню справу здійснювало братство при Богоявленому монастирі на Подолі. Київське братство підтримував гетьман Сагайдачний “з усім козацьким військом”. Братство заснувало школу, яка спочатку була у Лаврі.

Згодом у Києві з’явився син молдавського господаря Петро Могила (1596-1647 рр.) – людина високоосвічена і властолюбна. Раніш Могила був військовим. Пізніше став Київським митрополитом.

Братчики Київського боговленського братства і гетьман реєстрових козаків звернулись до Петра Могили об’єднати всі школи в одну.

Пізніше з його ініціативи братська школа перетворилася у вищий навчальний заклад, який дістав назву Києво-Могилянський колегіум і у ХVII-ХVIIІ ст. Відіграв визначну роль в історії освіти на Україні.

Києво-Могилянська академія виникла в період культурного піднесення на українських землях, що зумовлено соціально-економічним пожвавленням у ІІ половині ХVІ на початку ХVII ст. Саме в цей період П.Могила був одним із перших, хто дав науці справжню вченість.

Тривалий час Києво-Могилянська академія була єдиним вогнищем просвіти й культури в Україні, а слава про її випускників – просвітителів сягала світового масштабу. Академія ставила високу і благородну мету: тут “наук визвольних навчаються звідти підпору церкві православній і вітчизні необхідну творчість”. Академія мала глибоко національне спрямування, керувалася системою і методами навчання кращих західноєвропейських університетів і академій. Її вихованцями були багато визначних громадських, політичних, державних та освітніх діячів, учених – істориків, філософів, медиків, художників, композиторів, які успішно працювали на Україні та з її межами. У академії вивчали “сім вільних наук”, що охоплювали граматику, піїтику, риторику, арифметику, геометрію, філософію, музику.

Протягом ХVІІ-ХVІІІ ст. у Києво-Могилянській академії накопичено великий досвід виховання і навчання українських риторів. Курс світової риторики читався на ідейній основі античності, патристики, схоластики, нанізму і деяких ідеях просвітництва.

У курсі риторик прогресивні вчені типу Ф.Прокоповича, М.Довгалевського, І.Галятовського виховували у молоді істинне почуття патріотизму на прикладах вітань, панегіриків відомим громадсько-політичним діячам, таким, як Петро Могила, кошові та інші.

Риторика в академії була самим популярним предметом. Бо мала постійне практичне застосування: студенти створювали ораторські промови, орації, були бажаними учасниками багатьох урочистих громадських та церковних подій.

Метод вивчення риторики був таким: студентів вчили створювати промови взагалі й певного приучення (судові, панегіричні), писати листи вітальні, поздоровчі, дяку вальні, прохальні. Прощальні. Церковного красномовства навчали лише бажаючих, бо студенти-риторики вважалися світськими людьми. Вони активно вивчали твори римських, грецьких класиків риторики. Підручники в академії були рукописними, бо кожен викладач мусив складати свій курс лекцій. Першим друкованим підручником був підручних професора Іваникія Галятовського в 1659 р. під назвою “Наука або Способ зложеня казаня”.

Києво-Могилянська академія увійшла до скарбниці вітчизняної риторичної спадщини, а вивчення й осмислення накопичення тут риторичної науки дають духовну інтелектуальну їжу розуму й серцю сучасних риториків та дослідників.

Ім’я Києво-Могилянської академії прославив Феодан Прокопович (1681-1736) – церковний і громадський дія, вчений, публіцист, поет, письменник.

Закінчив філософський курс Київської духовної академії, потім слухав лекції у Володимир-Волинській колегії (Польща), у Римській католицькій академії святого Афанасія (Ватикан). Повернувся в Україну, прийняв чернецтво. У Києві митрополит благословив монаха, призначив викладачем риторики, піїтики і філософії Києво-Могилянської академії.

Почався найпродуктивніший етап життя видатного ритора, оратора, філософа, бо слова, письменника.

У лекціях Флефан Прокопович висловив нові погляди на світ і суспільство, збагачені як античною давньогрецькою і римською спадщиною, так і новітніми ідеями західноєвропейських сучасників. Він розтлумачує нові поняття, цитує безліч творів в оригіналі, майстерно викладає матеріал, шукає по селах і містечках України здібних, охочих до навчання юнаків. Курс риторики розглядався як унікальна наука про слово взагалі.

Очоливши Києво-Могилянську академію, Прокопович висловив нові погляди на світ і суспільство, збагачені як оптичною давньогрецькою і римською спадщиною, так і новітніми ідеями західноєвропейських сучасників. Він розтлумачує нові поняття, цитує безліч творів в оригіналі, майстерно викладає матеріал, шукає по селах і містечках України здібних, охочих до навчання юнаків. Курс риторики розглядався як унікальна наука про слово взагалі.

Очоливши Києво-Могилянську академію, Прокопович оповив навчальний план, за яким основна увага приділялася природознавству, математиці, геометрії, історії, географії, філософії, класичним мовам, українській мові. Ректор вимагав, що усі викладачі й спудеї писали вірші та п’єси українською мовою і ставили їх перед народом (на Житньому ринку на Подолі).