Сторінка
3
Зрештою, було б несправедливим звинувачувати тут тільки північно-східнього сусіда. Нічого втішного не пропонував і католицький захід. Навпаки, ще в 1690 р. у Франкфурті вийшов трактат латинською мовою: "Жінка – не людина", а року 1753-го в Ляйпцігу вийшла книжка німецькою мовою: Цікаві докази, що жінка не належить до людського роду". Чого ж могла сподіватись при таких обставинах українка з опущеною додолу головою?
Сьогодні важко окреслити, якою була духовно-харитативна діяльність жіноцтва в ті часи. Дана епоха вимагає докладнішого дослідження цього питання. Але, безумовно, жіночі згуртування-сестринства існували при церквах, а при жіночих монастирях – сиротинці, школи, майстерні та ін. Розвиток церковного образотворчого мистецтва, зокрема іконографія, вишивання церковного одягу, оздоблення речей церковного вжитку, багато в чому завдячує просвітницько-практичній роботі жіночих монастирів. Таким важливим цетром у XVII – XVIII ст. був Києво-Вознесенський Печерський монастир, ігуменею котрого, свого часу була мати гетьмана Івана Мазепи Марія Магдалина Мазепина, саме вона розпочала функціонування гаптярсько-іконописної школи, і послужила прикладом для інших.
Ігуменя Чернігівського П’ятницького монастиря Фотинія Максимовичева протягом 40 років очолювала школу шиття священичого одягу.
В 20-30 роках XVIII ст. ігуменя Києво-Флорівського монастиря Олена керувала майстернями, де гаптувалися митри, золотом оздоблювалися ризи. Києво-Йорданський, Ніжинський, Благовіщенський та Кам’янський монастирі сталися значними центрами іконопису, в яких монахині виконували почесні відповідальні замовлення з виготовлення ікон і навіть цілих іконостасів. При цих монастирях було чітко організовано школи і училища з докладно розпрацьованою систематичною програмою художнього навчання.
Отож, навіть на основі цих вибраних історичних фактів можна констатувати, що від початків нашої історії жіноцтво різними шляхами прямувало до осягнення найвищої християнської мети – служіння церкві і народові. А волелюбність українок, їх щиру побожність, прагнення духовного самовдосконалення і бажання бути потрібними не вдалося знищити ані пригнобити ворогові видимому і невидимому.
* * *
Поняття "жінка-теолог", як бачимо, не є зовсім новим і безтрадиційним як в усьому Православному світі, так і в Україні. Але в минулі віки не існувало конкретних галузей теології в сучасному розумінні, тому й сьогодні поки що не визначено чіткого окреслення належності тієї чи іншої діяльності жіноцтва до певного теологічного нурту.
В далеко кращих обставинах знаходиться православна християнка-теолог у наші дні. Про становище нашої сучасниці можна сказати словами відомого православного проф. теології Пауля Евдокимова: "Жінка – Орантка .опікується кожною людською істотою, наче своєю дитиною. Однак своє післанництво сповнює тільки тоді, коли приймає службу Євангельської Мудрої Діви, Лампада котрої, по вінця наповнена Даром Духа Святого . Сьогодні, перед лицем світових трагедій і катаклізмів, перед лицем практичного матеріалізму, перед лицем прояву демонічної деструкції, саме жінка покликана до того, щоб затримати людство над межею прірви, щоб нагадати чоловікові про його властиве, гідне чоловіка, покликання". Шлях у сферу богословських наук проклали і благословили нам Ієрархи Православної Церкви майже в усьому світі. Двері Теологічних Академій і Факультетів відкриті для православних жінок у Варшаві, Белграді, Парижі, Пряшеві та багатьох інших європейських містах, а також і на інших континентах.
В цьому короткому дописі я не ставлю собі за мету ґльорифікації жіноцтва, ані в жодному разі не підтримую будь-який напрям радикального фемінізму. Дякувати Богові, православна християнка знає своє місце в Церкві, і ніколи не відважиться переступити поріг Святого Вівтаря, а отже не домагатиметься рівності з чоловіками, котрих Господь вибрав для служіння при Святім Престолі. Зрештою, нам було б це забагато, ми маємо свої обов’язки, своє християнське покликання в сфері церковної діяльності. А наше від віків служіння рідній Православній церкві не залишається поза увагою світу. У 1997 р. в православній парафії Смоки Лейк в Канаді відбулася візитація владики Івана з метою освячення пам’ятника Українському Православному Жіноцтву, котре споконвіку трудилося і тепер трудиться на благо нашої Святої віри. Видно, що заслужили собі українські жінки на пошану від людей. І все ж, основною нагородою залишається нагорода Небесна, котру боголюбива українка, будемо вірити, успадкує, бо не закопує свій талант, даний Богом, у землю, а в міру власних сил старається примножити. Саме до цих талановитих, а їх у нас тисячі, відноситься наша сучасна поетеса Антоніна Листопад, котра по-своєму, поетичним словом оспівала всі Псалми Давидові, доречі, вперше серед жінок поеток.
На закінчення прагну виразити бажання, щоб мої спостереження про потребу присутності наших сестер в теологічній діяльності, стали запрошенням до глибшої рефлексії сучасних українських теологів.
Література:
1. Архієп. Адам. По Святій Землі // Церковний Календар. – Вид. Перемисько–Новосанчівської Єпархії, 1997.
2. Геллей Г.Г. Біблійний довідник. – Торонто, 1984.
3. Грушевський М. Ілюстрована Історія України. – Київ-Львів, 1913.
4. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. ІІІ.
5. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. V.
6. Ілюстроване життя святих. Львів, 1907.
7. Кара-Васильєва В. Літургійне шитво України XVII-XVIII ст. – Львів, 1996.
8. Митр. Іларіон. Наша літературна мова. – Вінніпег, 1969.
9. Митр. Іларіон. Преподобна Анна Всеволодівна. – Вінніпег, 1960.
10. Митр. Іларіон-Огієнко. Українська церква. – Вінніпег, 1982.
11. Православная Энциклопедия. – Т. І. Спб., 1900.
12. Путешествие Антиохийского Патриарха Макария в Россию в пол. XVII в. – Кн. 1-4 – М., 1897.
13. Церковний Календар. – Вид. Перемисько-Новосанчівської Єпархії, Сянік. – 1994.
14. Bendza M. Tendencje unijne względem Cerkwi Prawosławnej w Rzeczypospolitej w latach 1674-1686. – ChAT, 1987/
Завантажити реферат