Сторінка
2

Основи пасхалії

Нагадаємо, що усі дати до 1582 року подають зазвичай за ст. ст., тобто за юліанським календарем.

Правила встановлення дати Пасхи було зформульовано на І Вселенському (Нікейському) соборі 325 року. Конкретно, беручи до уваги обставини першої пасхи – Воскресіння Христового (день тижня – неділя, що випала безпосередньо після весняної повні), Нікейський собор (325 р.) і вирішив, що християнську Пасху належить святкувати у першу неділю після весняної повні, тобто повні, яка випала в день весняного рівнодення або вперше після нього (рис. 6). Для лічби днів у році та ототожнення їх з днями тижня Церква прийняла юліанський календар, а з кінця III ст. для визначення дати весняної повні на декілька років наперед почала використовувати 19-річний метонів цикл. Таким чином християни в обчисленнях дати свого найбільшого свята цілковито відокремилися від євреїв (які до 500 р. н.е., до реформи їхнього календаря, визначали дату своєї Пасхи за спостереженнями).

Доцільно зупинитися і на питанні, як саме проблема дати Пасхи привела до необхідності реформи юліанського календаря.

На початку IV ст. весняне рівнодення припадало на 21 березня. Очевидно, Отці Церкви, які брали участь у роботі Нікейського собору, вважали, що так воно було у 325 р. і так буде завжди. Але ж тривалість року за юліанським календарем на 0,0078 доби більша від тропічного року. За кожні 128 років назбирується ціла доба. І момент весняного ріводення зміщується за цей час на одну добу назад – від березня до лютого. Безпосередньо перед реформою 1582 р. весняне рівнодення припадало вже на 11 березня. Отже, якщо повня, скажімо, у XVI ст. наставала між 11 і 21 березня, то за правилами обчислень дати Пасхи цю повню весняною не вважали і Пасху святкували в неділю після наступної повні. Відповідно, на 4-5 тижнів зміщувався вперед і початок Великого посту.

І виникла проблема. Бо в ряді випадків для євреїв ця попередня повня була таки весняною, тому вони саме тоді і святкували свою Пасху, на 4-5 тижнів швидше. Наприклад, у 1405 р. єврейська Пасха випала на 15 березня, а християнська – на 19 квітня; у 1546 р. відповідно на 18 березня і 25 квітня; у 1557 р. – на 16 березня і 18 квітня. Насправді, скажімо, в 1557 р. християнська Пасха мала бути 21 березня, а отже, Великий піст розпочався б 1 лютого. Оскільки ж Пасху християни святкували тоді 18 квітня, то й піст розпочався 1 березня. І ось це давало євреям привід дивуватися: «Що це за календар у вас? Вам уже давно треба постити, а ви все ще їсте м’ясо! І як це так, що ви не вмієте обчислювати дату свого найбільшого свята?» (за даними з книги німецького вченого Ф.К.Ґінцеля “Підручник з математичної і технічної хронології”, т.ІІІ, Ляйпціг, 1914, перевид. 1958 р.).

Як бачимо, реформа календаря таки була потрібна! Тож цю проблему Західна Церква обговорювала на Базельському (1437 p.), Латеранському (1512 – 1517 pp.) і Тридентському (1545 – 1563 pp.) соборах. І щоб хто не говорив, календар, який звемо григоріанським, а ще – новим стилем, виявився досить вдалим.

Література:

1. Климишин І.А. Календар і хронологія. – Івано-Франківськ, Гостинець, 2002.

2. Климишин І.А. Основи пасхалії. – Івано-Франківськ, Нова зоря, 2005.

3. Климишин И.А. Календарь и хронология. – М., Наука, 1990.

4. Селешников С.И. История календаря и хронология. – М., Наука, 1977.

5. Wierzbowski T. Wademecum.– Lwów, Warszawa. 1926.