Сторінка
2

Створення людини за образом Божим в письмовій традиції Божественного Одкровення

Образ Божий убачають у вільній волі людини і її здатності вибору. Бог створив людину абсолютно вільною: по Своїй любові Він не хоче примушувати її ні до добра, ні до зла. У свою чергу Він чекає від людини не просто сліпої покори, але відповідної любові. Тільки будучи вільною, людина може вподібнитися Богові через любов до Нього.

Говорять про безсмертя людини і її пануюче становище в природі, а також про властиве їй прагнення до добра як риси образу Божого. Татіан називає людину "образом безсмертя Божого", а преподобний Макарій Єгипетський говорить, що Бог створив душу "за образом чесноти Духа, вклавши в неї закони чеснот, розважливість, знання, розсудливість, віру, любов та інші чесноти, за образом Духа".

Нарешті, здатність людини до творчості є відображенням творчої здатності самого Творця. Бог є "ділателем": "Отець Мій донині робить, і Я роблю", - говорить Христос (Ін. 5:7). Людині теж заповідано "обробляти" рай (Бут. 2:15), тобто трудитися в ньому, обробляти його. Людина не може творити eх nihilo ("з нічого"), але вона може творити з матеріалу, створеного Творцем, а матеріалом для неї служить вся земля, де вона пан і хазяїн. Не стільки світ має потребу в тім, щоб людина поліпшувала його, скільки сама людина має потребу в збільшенні своїх творчих здатностей для уподібнення Богові.

Деякі Отці Церкви відрізняють "образ" від "подоби", відзначаючи, що образ - це те, що споконвічно вкладено Творцем у людину, а подоба - те, чого треба досягти в результаті доброчесного життя: « вислів "за образом" означає розумне й обдароване вільною волею, а вислів "за подобою" означає уподібнення через чесноту, наскільки це можливо » (Іоан Дамаскин).[1][5] Всі свої здатності людина повинна реалізувати в "обробленні" світу, у творчості, у чесноті, у любові, щоб через це вподібнитися Богові, тому що "межа доброчесного життя є уподібнення Богові", як говорить святитель Григорій Ниський.

Використана література:

1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К.: Видання УПЦ КП, 2004.

2. Иларион (Алфеев), игум. Таинство веры. Введение в православное догматическое богословие. – Клин: Фонд "Христианская жизнь", 2000.

3. Киприан (Керн), архим. Антропология св. Григория Паламы. – Париж, 1950.

4. Лосский В.Н. Догматическое богословие. – М., 1991.

5. Св. Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры. – М., 2003.

6. Яннарас Х Вера Церкви. Введение в православное богословие. – М., 1992.