Сторінка
3

Релігія доколумбової доби

В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об'єктів доповнюється світом ду­ховного буття. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм часто називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявляються як певне інше тіло, невидиме і невідчутне у більшості дагтєвих ситуацій. В той же час у багатьох народів існувало повір'я, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і якось ще й відчути: уві сні, як відображення у воді, як тінь. На цій стадії розвит­ку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як якась друга плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, за­пах. Наприклад, гренландці вважали, що душі у лю­дей неоднакові, — гладкі люди мають гладкі душі, у худих людей і душі худі. Оскільки уві сні щастило "бачити" також душі померлих, то виникло уявлення про безсмертних двійників.

З уявлення про безсмертя двійників виросло уяв­лення про потойбічне життя. У первісних анімістів "країна мертвих" розташовувалась не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ у "країні мерт­вих" в принципі вважалось звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою індіанців-алконгінів душа мисливця у "країні мертвих" бігає за душами лося і бобра. У деяких народів замість уявлення про "країну мертвих" з'явилися уявлення про переселен­ня душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це за своєю суттю — усклад­нений анімізм. Самостійно анімізм живе у вірі в при­види і в спіритизмі (вірі у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдечка, яке кру­титься).

Шаманізм (евенкійською мовою "шаман" означає несамовитий) — це віра в особливо могутні надпри­родні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).

Приміром, у якутів аж до поч. XX ст. вважалося, що коли людина захворіла, то ЇЇ ніхто не може вилікувати, крім шамана. Шаман "лікував" за плату. В процедуру "лікування" входило виконання сукуп­ності релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звернення до духів за допомогою розмови з духом. Якщо після релігійного "лікування" організм пере­магав хворрбу, слава приписувалася шаману, а як­що помирав — винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.

За яких історичних умов виник шаманізм?

Близько шести тисяч років тому розпочався пе­рехід до патріархату. За патріархату з'явився додатко­вий виробничий продукт. Це означає, що люди поча­ли виробляти більше, ніж було потрібно. У колективі виникла можливість утримувати тих, хто не займався продуктивною працею. Основними видами виробни­чої діяльності цього часу були скотарство і плугове землеробство, яке виникло на основі скотарства. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони мали мисливське знаряддя. Вирішальна роль чоловіка в господарському житті зумовила виділення його на перший план і в господарському управлінні. Мож­ливість утримувати людей, які самі нічого не вироб­ляють, І керівна роль чоловіка в суспільстві — ось дві основні особливості, які відбилися в шаманізмі.

Перша риса шаманізму — поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які одержували засоби для існування, значною мірою або й повністю, за рахунок від­правлення релігійних обрядів; хоча в особі шаманів уже, по суті, з'явилося духовенство, церкви ще не бу­ло. Шамани не мали власної організації. Вони діяли в межах родоплемінної організації, підкоряючись ва­тажкам роду і племені, виконували їхні вказівки.

Друга — виділення в ролі головних об'єктів ре­лігійного поклоніння так званих шаманських духів. З погляду людей того часу, ці духи служили шаману, виконували його різні доручення, допомагали пізна­вати таємниці, билися зі злими духами.

Третя риса — керівна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок зменшилася, і вони були витіснені на другий план духами-чоловіками. Серед професійних служителів культу були і жінки, але чим більш глибоким був процес розкладу родового ладу, тим більше шамани витісняли Іпаманок.

Четверта — використання істеричних приступів як засобів виконання релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до приступів, симптомами яких були: судомні обличчя та порухи тіла, невідчування уколів, піна на вустах, над­звичайно високі стрибки, мовна діяльність без кон­тролю свідомості, втрата свідомості. Шамани в ба­гатьох випадках були нервовохворими людьми. При­чому до поєднання нервової хвороби з професією шамана люди йшли двома шляхами: в одних випадках нервовохворі ставали шаманами через свою незви­чайність і обмежену здатність до суспільно-корисної праці, в інших — шамани ставали нервовохворими через сильні і часті збудження при виконанні релі­гійних обрядів.

І нарешті, п'ята риса — використання задурливих Дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якої брехні. І лише на стадії ша-манізму до несвідомого обдурювання додалося сві-Доме, яке стало водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збе­реження релігійності.

У народів Азії, Австралії та Америки, які й досі живуть в умовах, де зберігаються залишки первісного суспільства, шаманізм існує й дотепер.

У всіх сучасних релігіях є залишки шаманізму. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих стосунках із "світом духів", і те, що головні представники над­природного світу — чоловічої статі. До залишків ша­манізму належать також елементи екзальтації, які зустрічаються в ряді сучасних релігій.

3. Землеробські культури

З виникненням землеробства і скотарства у неоліті пов'язана поява землеробських культів, поклоніння Сонцю, стихіям, виникнення певної картини світу. Поступово утвердилася трирівнева система світобудови: підземний світ – помешкання божеств, зміїв, чудовиськ, земний світ – світ людей, живої природи, небесний світ – помешкання більшості божеств і душ померлих. Три цих світи втілювали в орнаментах на неолітичній кераміці, уявлення про них залишаються й потім. Виникли стійкі міфологічні образи, що пізніше склалися в цільну міфологію.

Землеробські культи — це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай[5].

Типовий приклад — релігійні погляди індіанців-ірокезів. Вони жили раніше на території, на якій тепер розташовані канадські міста Квебек і Монреаль. Ще у XIX ст. ірокези шанували чотирьох головних духів: духа землі, духа бобів, духа кукурудзи і духа гарбуза. Всі ці чотири духи, за їхніми уявлен­нями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духа-ми-жігасами шанувалися також, але на другорядних ролях, духи-чоловіки — дух сонця, дух дощу і дух вітру. За яких історичних умов виник землеробський культ?