Сторінка
2

Міжнародні фінансові відносини та валютний ринок

Після Другої світової війни з метою стабілізації міжнародної валютної системи на основі рішень Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції в 1944 р. була запроваджена система фіксованих валютних курсів, що могли піддаватись тільки незначним коливанням. В основі фіксованих курсів теж був золотодевіз­ний стандарт, однак вміст золота фіксувався тільки у провідній світовій валюті — доларі США, відносно якого і фіксувалися курси інших валют. Таким чином золотий вміст цих валют був лише девізним. Роль резервних валют стали виконувати тільки долар США і британський фунт стерлінгів.

Спочатку система фіксованих курсів сприяла розвитку світової економіки. Такі курси, звісно, якщо вони відображали реальне співвідношення двох валют, сприяли еквівалентності міжнародної торгівлі, оскільки виключали можливості валютних махі­націй з боку окремих держав. Однак сама ідея фіксованого курсу є нереальною, адже валютний курс — це не просто співвідношення двох валют — це співвідношення двох економік. Фіксованим і стабільним валютний курс може бути тільки за умови рівномірності розвитку економік різних країн, а це не відповідало реаліям, що складались у світі. Безперечно, утримувати систему стабільних валютних курсів в умовах нерівноцінності розвитку окремих країн світу було не тільки не доречно, але й шкідливо. Наприкінці 60-х — на початку 70-х років ХХ ст. виявилися значні невідповідності фіксованих курсів реальним співвідношенням економік різних країн, що підривало основи міжнародної торгівлі і врешті-решт призвело до краху Бреттон-Вудської валютної системи.

На Ямайській конференції Міжнародного валютного фонду в 1976 р. була створена нова міжнародна валютна система, заснована на плаваючихкурсах. Сутність її полягає у застосуванні ринкового методу визначення валютних курсів: курс установлювався і змінювався під впливом попиту і пропозиції. При цьому було скасовано золотий стандарт і золото перестало виконувати функції забезпечення грошової одиниці. Водночас установлювалась система контролю і резервування з метою недопущення різких коливань курсу, що могло б негативно вплинути на світову економіку.

Установлення курсу валют — досить складний багатофакторний процес. На нього впливає безліч чинників — економічних, фінансових, політичних. Вплив економічних чинників насамперед виявляється у тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються на основі зіставлення цін товарів та послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній і другій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют. Свого часу, коли існував золотий стандарт, основним економічним чинником був вміст золота в грошовій одиниці.

Встановлення вихідного рівня валютного курсу на основі порівняння цінової оцінки споживчого кошика має певні неточності. Річ у тім, що цінність товарів і послуг споживчого кошика у різних країнах неоднакова. Тому курс валют, установлений на основі такого підходу, завжди має певні похибки. Однак ці похибки, по-перше, не настільки суттєві, а по-друге, даний курс є тільки своєрідною точкою відліку. Він коригується з урахуванням впливу фінансових і політичних чинників.

Крім методу порівняння цінової оцінки споживчого кошика, для визначення співвідношення валют застосовується також метод валютного кошика.Сутність його полягає у встановленні умовної міжнародної грошової одиниці. Так, Міжнародний валютний фонд установив міжнародний платіжний засіб — SDR (Special Drawing Rights — спеціальні права запозичення)[1]. До валютного кошика SDR до 1999 р. включались (у встановлених МВФ пропорціях) долар США, німецька марка, японська єна, британський фунт стерлінгів та французький франк. З 1 січня 1999 р. німецьку марку та французький франк замінила нова валюта ЄС — євро. Питома вага кожної валюти у цьому кошику залежить від її частки в загальному зовнішньоторговельному обороті у світі. У світовій валютній системі SDR може відігравати роль загального еквівалента, до якого встановлюються курси валют. Однак нині реальна практична значущість SDR досить обмежена, а роль загального еквівалента більш властива реальним провідним валютам світу (насамперед долару США).

У межах Європейського Союзу також була свого часу створена міжнародна розрахункова грошова одиниця — ECU. У валютний кошик ECU включались валюти таких європейських країн: Німеччини, Франції, Голландії, Італії, Бельгії і Люксембургу, Данії, Ірландії, Іспанії, Великої Британії, Греції, Португалії. На відмінну від SDR, яка є швидше умовною грошовою одиницею, ECU відігравав значно більшу роль в європейській валютній системі. На основі цієї рахункової одиниці здійснювалось валютне регулювання в межах Європейського Союзу. ECU була розрахунковою і кредитною одиницею у взаємовідносинах між центральними банками країн союзу. Розвиток європейської інтеграції і досягнення достатньої стабільності валют країн ЄС привели до нової стадії розвитку європейської валютної системи — переходу до єдиної валюти — євро. На відміну від SDR і ECU євро є реальною валютою, що обслуговує платіжний оборот ЄС. Слід підкреслити, що важливу роль у впровадженні євро відіграв досвід використання ECU.

Введення в обіг євро означає новий етап у розвитку системи міжнародних фінансів у цілому і європейської валютної системи зокрема. Нині міжнародні фінансові відносини, у тому числі міжнародні розрахунки, являють собою досить складну систему взаємовідносин. Інструментом фінансових відносин, як відомо, є гроші. У межах національних фінансових систем використовується одна грошова одиниця, що ставить ці відносини на єдину уніфіковану основу. У міжнародних відносинах використовуються дві валюти, що суттєво ускладнює ці відносини. Навіть створена досить складна система валютного регулювання, у тому числі на міжнародному рівні, не в змозі до кінця вирішити проб­леми. Уведення ж єдиної валюти вирішує проблему, оскільки знімає її причину, а не впливає на наслідки. Водночас досвід впровадження євро показав, що перехід до єдиної валюти — досить складний процес.