Сторінка
3

Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984)

Педагогіка є передання істини, психогогіка передбачає, крім цього, зміну способу існування суб'єкта. У християнстві головне навантаження припадає на того, хто потребує керівництва. А хіба в сократівських діалогах не так? Грецько-римська психогогіка була близькою до педагогіки: істиною володіє вчитель. У християнстві душа, яку просвітлюють, має сказати істину сама, а від цього змінюється спосіб її існування.

Зрештою, Фуко вирішує питання історичної психології — про цільну і роздвоєну особистість та формули її існування в світі у зв'язку з різними ідеологіями та рівнями самопізнання, у зв'язку з "турботою про себе". Мова йде про велику суперечність, яка міститься в самій людині: безпосередня щира відкритість людини перед світом і нагальна потреба замкнутися в собі перед перманентною ворожістю світу. Спроба скинути маску роздвоєння вимагає від людини героїчного діяння — вчинку. Але ця героїка вичер­пується. Людина відриває себе від світу, входячи в безконечну роздвоєність, яку не може терпіти.

Постає глобальна тема людського буття, людської культури. Парадокс цього буття полягає в тому, що культурною виступає та людина, яка вміє носити маску роздвоєності і не усвідомлює цього. Хронічне перевантаження людини у цій роздвоєності призводить не лише до невротизму, а й до тяж­ких психічних захворювань. Фрейдизм давно поставив цю проблему, але не розкрив її у повноті феноменального методу і широті історичного бачення фактів людського життя. Фуко ж присвячує цій проблемі окрему книгу.

Божевілля і цивілізація. Фуко подає у цьому дослідженні історію божевілля протягом так званого класичного віку: кінець XVI, XVII і XVIII століття. Він не подає історичну концепцію бо­жевілля, а робить спробу висвітлити — здебільшого на основі документів — розумові хвороби, нестямні вчинки, безумства як вони існували у цей час та як пов'язувалися з тодішніми соціальними умовами. При цьому Фуко нама­гається відтворити негативну частину відповідних уявлень, які зникли під ретроактивним впливом сьогодення. Досить велика кількість праць про психічні відхилення розглядаються, зрештою, у світлі сучасних уявлень.

В кінці Середніх віків Фуко зазначає комічний і разом із тим трагічний аспект божевілля, як, наприклад, у лицарському романі XII ст. "Тристан та Ізольда". На прикладі ерачмівської "Похвали глупоті" показано, як зачаро­вуюча уява та деякі з її химер були властиві мислителям того часу. Фран­цузька революція підкреслила політичні, медичні та релігійні аспекти бо­жевілля. Навіть сьогодні, зауважує Фуко, наш так званий об'єктивний ме­дичний підхід — усупереч вигодам, які він приніс для подолання розумової хвороби — продовжує старий однобічний погляд. Глупота властива людям, вона має спільне коріння з поезією і трагедією. Вона виявляється як у психіатричних лікарнях, так і у творах Сервантеса, Шекспіра або в гли­бокому психологічному інсайті і духовній кризі, які ми бачимо у Ніцше. Фуко відчуває, що теорія інстинкту смерті, запропонована Фрейдом, висту­пає одним із трагічних елементів, які ведуть людину всіх епох до по­клоніння перед нездоланною силою. Це поклоніння було сповнене жарту і страху водночас. Зачаровані люди епохи Ренесансу малювали цей потяг, розхвалювали його, складали про нього пісні.

Ренесансна людина виявляла свою схильність до насолоди, проте страхітливо ставилася до хворих: їх садовили на корабель і віддавали на розсуд моряків, адже глупота й вода мали спорідненість. "Корабель дурнів" перетинав моря зі своїм "комічним і патетичним вантажем душі". Багато з хворих відчували задоволення і навіть лікувалися зміною обставин, в ізоляції; іншим ставало гірше, вони вмирали, відірвані від своїх сімей. XVII і XVIII століття переживали соціальний неспокій, економічну депресію, які вони намагалися подолати ув'язненням злидарів разом з кримінальними особами. Божевільні досить природно вписувалися між цими двома соціальними екстремальностями.

Традицію терпимості і м'якості ввели Тюк і Пінель — рятівники психічно хворих. Багато лікарів почали застосовувати доброту, клопотати про передання хворих сім'ям. Нарешті, законодавці порушили питання про роздільне утримання злочинців та нужденних від психічно хворих. Але в той час, як квакер Тюк застосовував релігійні принципи до своїх позбавле­них розуму "друзів", великий Пінель часом не гребував навіть фізичними тортурами, які, звісно, не долали хворобливих ефектів.

Фуко у своєму предметі досліджень бачить людське, суто людське. Для цього він використовує не лише дані психології, медицини, соціології, а й питання релігії, етики, епістемології. Божевілля є дійсним проявом "душі". Різні теорії — від Античності до наших часів — бачили у хворобі несвідому частину людського розуму. І дійсно, студенти, які вивчають психічне, наба­гато краще дивляться у майбутнє та набагато чіткіше бачать марноту спроб людства лікувати ці хвороби за допомогою неадекватних засобів.

Фуко піднімає важливі питання про роль психічно хворої особистості у становленні цивілізації та про ставлення цивілізації до психічно хворої людини. Тут можна говорити про певну акцентуацію особистості, про її однобічність, але й про гостроту сприймання, про відхід від буденного ба­чення світу. З певними застереженнями Фуко стверджує, що великі творчі досягнення людства мають бути завдячені психічним "хворобам" геніїв. З іншого боку, тих, хто грабує, вбиває, знищує, ніхто не називає хворими. Гіпотетичне можна стверджувати, що здорова людина постала б у резуль­таті ортобіотичного розвитку, але такий розвиток недосяжний. Берглер та інші психоаналітики доводили, що не можна знайти жодного психічно здо­рового творця, особливо з художнім баченням. Ч.Ломбрюо, мабуть, запо­чаткував у книзі "Геній та божевілля" цю велику тему культури, хоч у літературі її репрезентували досить широко й на дуже високому рівні. Ба­жаючи показати поширеність цього феномена, Фуко наводить вислів Пас­каля: "Люди за визначенням хворі, відтак не бути хворим є лише іншою формою хвороби". Також Ф.Достоєвський у своєму щоденнику зауважив: "Не можна карати позбавленням волі сусіда за те, що він переконаний у своєму власному здоров'ї".