Сторінка
5

Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984)

Фуко зазначає, що XVII століття, зокрема в Англії, було відвертим щодо сексуальності, але вже вікторіанський режим почав приховувати її. Це були "монотонні ночі вікторіанської буржуазії". Сім'я стала основою виключно відтворення роду. Щодо самого сексу мовчання стало правилом. Вихід за ці межі карався як провина. Діти взагалі не мали статі. Та чи звільнилося людство від такого марновірства? Певний прогрес, на думку Фуко, здійснив Фрейд. Але й тепер ми маємо такі ж обмеження в медичній практиці і в теоретичних міркуваннях.

Мабуть, колись люди будуть дивуватися цьому. Вони не зможуть зрозуміти, як цивілізація, що розвинула незбагненні інструменти виробництва і руйнування, пишалася натхненням, породженим сексуальністю, яку придушувало все — наші звичаї, інституції, правила поведінки, знання. Фуко пропонує й надалі продовжувати дискусію з проблем сексу, розкриваючи соціальний і духовний механізм тієї сили, яка спричиняє нас повертатися до питання про нашу сексуальність.

Термін "сексуальність" виник не раніше початку XIX ст. Використання його було пов'язане з появою певних обставин: розвиток різних сфер знання (розробка біологічних механізмів відтворення, дослідження індивідуальних та соціальних норм поведінки); підтвердження правил і норм — частково традиційних, частково нових, які знайшли підтримку в релігійних, судових, педагогічних і медичних інституціях; зміни у психології індивідів, які при­водили до розуміння цінності введення цих інституцій; усвідомлення нових обов'язків, задоволень, почуттів, марень. Цей досвід у західних суспільствах спонукав індивідів розпізнавати себе як суб'єктів сексуальності у зв'язку з появою різних сфер знання і сполучення їх з системою правил і примусів. Те, що намагався розкрити Фуко, є історія досвіду сексуальності, де досвід розуміється як кореляція між галузями знання, типами нормативності по­ведінки і формами суб'єктивності, властивими певній культурі.

Загальна гіпотеза Фуко полягає в тому, що прояв історично окремих форм сексуальної поведінки відбувався у зв'язку з появою різних ме­ханізмів репресії, яку застосовували щодо сексуальності в тому чи іншому суспільстві. Бажання і предмет бажання в сексуальному плані були відсунуті від історичного розуміння, а заборону як загальну форму ставлення до цього було взято до уваги як щось історичне. Говорити про сексуальність передба­чало визнання наявності інструментів, здатних сприяти аналізу соціальних характеристик і взаємовідношень трьох аспектів, які утворювали досвід сек­суальності: формування відповідних наукових знань; системи сил, що регу­лювали цей досвід практично; наявності форм, в яких індивіди були здат­ними і зобов'язаними пізнавати самих себе як суб'єктів сексуальності.

Праця, яку здійснив Фуко, мала передумовою його значну й багатобічну ерудицію в галузі медицини, психіатрії та дисциплінарної практики. Фуко аналізує заходи, за допомогою яких індивіди обертають свою увагу на са­мих себе, щоб пізнати і підтвердити себе як суб'єкта потягу, що дозволяє їм зрозуміти спрямування їхнього буття, визнати сексуальність натуральним явищем або ж хибним.

Далі Фуко досліджує генеалогію бажаючої людини від класичної ан­тичності до перших століть християнства. Фуко спеціально досліджує відповідні трактати Платона — "Про любов" та ін. Греки, зокрема, ро­зуміли сексуальну поведінку як етичну проблему, намагалися визначити форму стриманості, яку вимагала етика. Вони розвивали мистецтво життя з "використанням задоволення" відповідно до суворих і вимогливих прин­ципів, що було названо aphrodisia. Мова йшла про акти задоволення, зумов­лені ситуацією агоністичного вияву сил, не зручних для контролю. Кожне з трьох великих мистецтв самоповедінки, трьох великих технік самості — дієтетики, економіки, еротики — стосувалось якщо не спеціально сексу­альної етики, то, зрештою, єдиної поміркованої сексуальної поведінки. Ве­лику увагу Фуко приділяє аналізу подружнього життя з використанням творів Ксенофонта ("Економікус"), Платона ("Держава", "Закони"), Арістотеля ("Етика") та ін.

У своїх підсумках Фуко здійснює моральні рефлексії щодо сексуальної активності та пов'язаного з нею задоволення і показує, що в перші століття нашої ери вона виступає значною за своєю суворістю темою. Якщо, мовляв, статеві мотиви діють найсильнішим чином, то вони й ставлять особистість у рабську залежність від іншої людини. Втрачається гідність самодостатності, а її хоче зберегти людина. Перше освідчення в коханні є вже подією, яка внутрішньо стримується. Адже особистість показує повну залежність від іншого і говорить про це у вишуканій формі поезії, музики, пісні тощо, чим досягається певний катарсис на ґрунті абсолютної залежності. Саме тому й виникають у суспільстві інституції, які допомагають людині встановити свій незалежний статус, зокрема на ґрунті релігійних відношень.

Цю ж проблему порушує А.Франс у повісті "Таїс". Один чернець, який почув про красу і звабливість куртизанки Таїс, здійснює велику подорож, щоб відвернути її від розпусти. Після тривалих переконувань Таїс по­годжується залишити своє ремесло і йде в монастир. Але в дорозі вона ра­нить ноги, і чернець, вимушений їх мити, бачить їхню дивовижну красу. У нього прокидається нереалізований "чоловічий інстинкт", але Таїс уже вирішила неодмінно зректися свого минулого життя і сповідатись перед Бо­гом. Герої змінюють своє амплуа. У цьому творі основні тенденції історичного розвитку почуття любові сротизму постають у завершеній ху­дожній формі, а науковий розгляд цієї теми, в тому числі здійснений Фуко, завжди має характер певного незавершення.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.