Сторінка
2

Психоаналіз як аналіз несвідомого післядії. Ерос і Танатос в їх протиставленні культурі. Катарсис як сублімація та перехід несвідомого у свідоме. З.Фрейд (1856 —1939)

Мабуть, ближчою до центрального пункту фрейдизму є ідея механізму витіснення в несвідоме. Мова йде про витіснення того змісту лібідо, який не може бути реалізований у зовнішньому світі у зв'язку з соціальністю лю­дини. Проте механізм витіснення здійснює лише "поліцейську" функцію у психічному. Тут може цікавити питання про те, як реально поводиться лю­дина, потяги якої витіснені в несвідоме.

Перейти знову в свідоме у своєму старому вигляді цей психічний зміст не може, адже його було вже витіснено у зв'язку з істотною причиною. "Цензура" (у вигляді гіпотетичного механізму) пропонує цьому витісненому змісту вдягти благопристойний одяг, щоб "вийти на вулицю". Але тут на думку спадають слова байки: "Хоть ты и в новой коже, но сердце у тебя все то же".

Витіснений зміст виходить на світло свідомості, але так, що його треба ще впізнати. Зовнішній вигляд несвідомого, яке з'явилося на світ, має ком­промісний характер. Інакше: цей зміст завуальовано. Таким він виявляється у сновидіннях, що мають певну символіку, — розгляд цього приносить Фрейду велике задоволення. Помилкові дії, зриви в роботі пам'яті тощо свідчать про наявність у поведінкових актах людини принаймні двох тен­денцій.· несвідомої, прихованої від самого суб'єкта, та явної, відкритої для нього, усвідомлюваної ним.

Це спотворення форм вираження психічного змісту вказує на глибинні процеси, що приводять до невротичного стану. За допомогою методу "вільних асоціацій" психоаналітик має відтворити вихідну травму, згадку про яку витіснено в несвідоме, що й викликало невроз. Усвідомлення цієї травми пацієнтом, відтворення події, пов'язаної з нею, мають справити те­рапевтичний ефект. В ідеальному випадку такий ефект може відбутися. Але в той же час пацієнт потрапляє в порочне коло. Адже усвідомлення трав­ми знову веде до необхідності її витіснення, щоб уникнути її травмуючої дії. При тому соціальні умови, що спровокували травму, залишилися в недотор­каності. Соціальне, як і раніше, виступає жорстоким принципом реальності. Захисну роль витіснення треба розіграти знову.

Проте ідея витіснення і терапія усвідомлення хоч і показують певний цикл метаморфози психічної події, є лише вступом у серцевину фрейдівської психології, від чого вже починається психоаналітичне тлума­чення всієї людської культури. Мова тепер заходить про Едипів комплекс, через який можна увійти в структуру особистісної поведінки. Основну свою увагу Фрейд концентрує на почутті вини як первинному почутті, з якого виростає мораль.

Розвиваючи думку про відношення сексуальних потягів до об'єкта, Фрейд зазначає еротичний момент у ранніх дитячих діях: "Ми називаємо матір першим об'єктом любові". Іншим виявом сексуально зорієнтованої поведінки дитини може бути також автоеротизм — зосередженість на час­тинах власного тіла. При цьому на перший план висувається психічний бік сексуальних потягів і відтісняються тілесні, чуттєві імпульси. На той час, коли матір стає об'єктом любові, у дитини вже почалася психічна робота витіснення. Так починається Едипів комплекс, що набув великого значення у психоаналітичному поясненні неврозів.

За давньогрецьким сказанням, Едипові долею було визначено вбити свого батька і одружитися зі своєю матір'ю. Батьки, а також сам Едип роб­лять усе можливе, щоб уникнути страшної долі. Але вона, незважаючи на перестороги, здійснюється. Едип карає сам себе, виколюючи собі очі. Тра­гедію Софокла про Едипа Фрейд називає "аморальною річчю", яка знімає з людини моральну відповідальність, адже самі божественні сили, точніше доля, були біля джерел злочину.

За Софоклом, твердить Фрейд, вищим проявом моралі є підкорення волі богів — навіть тоді, коли вони здійснюють злочин. Але, за Фрейдом, люди­на реагує не на цю мораль, а на таємний смисл сказаного. Вона начебто відкриває у себе шляхом самоаналізу комплекс Едипа і вбачає у пророку­ванні оракула замасковану ідеалізацію власного несвідомого. Вона начебто пригадує своє бажання усунути батька, стати замість нього чоловіком своєї матері і глибоко цим обурюється. Слова поета вона розуміє так: даремно ти чиниш опір своїй відповідальності та переконуєш, начебто боровся з цими злочинними намірами. Ти все ж таки винен, тому що не зміг їх знищити. Вони залишаються в тобі несвідомими. І в цьому полягає психологічна правда. Навіть коли людина витіснила свої злочинні наміри в несвідоме і хотіла б переконати себе, що вона за них не несе відповідальності, вона все-таки вимушена відчувати цю відповідальність як почуття вини від невідомої їй причини.

У комплексі Едипа Фрейд бачить найголовніше джерело почуття вини, яке так часто мучить невротиків. Більше того, в етюді про початки релігії та моралі, який було опубліковано в 1913 році під назвою "Тотем і табу", він висловив гіпотезу про те, що в усього людства в цілому усвідомлення своєї вини — як першоджерело релігії та моралі — виникло ще на початку цивілізації із комплексу Едипа.

Продовжимо розгляд психоаналітичного тлумачення природи людської поведінки. Отож "маленький мужчина" хоче безроздільно володіти матір'ю, відчуває присутність батька як перешкоду і т.д. Дитина часто виражає сло­вами свої почуття, обіцяє матері, що одружиться з нею. Це вже зародок того, що зробив Едип, безсумнівна ознака існування еротичного комплексу. Фрейд усуває думку про егоїстичні інтереси маленького мужчини, тому що з боку останнього було б нерозумно віддати перевагу як своїй обслузі одній людині замість двох.

У "маленької жінки" відбувається те ж саме, але любов виявляється сто­совно батька. Батьки часто самі сприяють розвиткові такої спрямованості. Де багато дітей, там "батько найвідвертішим чином віддає ніжну перевагу дочці, а мати — синові". Аналогічний комплекс Фрейд віднаходить у взаєминах між братами й сестрами.

Фрейд указує, що в усіх народів існують, як правило, інцестуальні забо­рони, оскільки проти спокуси кровозмішування немає надійних обмежень. Перший вибір сексуального об'єкта завжди має інцестуальний характер. У мужчин він направлений на матір і сестру, і тут конче необхідно усунути цю дитячу схильність, яка продовжує здійснювати: вплив у житті. У дикунів смисл звичаїв, пов'язаних з настанням змужнілості, полягає у звільненні хлопчиків від інцестуальної схильності до матері та у примиренні їх із бать­ком. Кровозмішування з матір'ю та вбивство батька — два великих злочи­ни, які суворо забороняються першими соціально-релігійними інститутами людей — тотемізмом і т.п.