Сторінка
7

Політичні еліти та політичне лідерство

У цій ситуації дуже непростою стає проблема підготовки й формування громадсько-політичних лідерів нового ґатунку. Стара система підготовки лідерів була достатньо розгалуженою і мала досить кваліфіковані викладацькі сили. Але її обмеженість полягала в тому, що вона прищеплювала партійному, профспілко­вому, комсомольському активу тільки навички «вимагати», «спря­мовувати», «організовувати», «домагатися», «забезпечувати» тощо, причому специфічними методами тиску, адміністрування та ін. Нині майбутнім лідерам-управлінцям треба вчитися наукових методів соціального управління, знання й поваги до чинних законів, використання методів діалогу та переконання, треба вчитися бачити довкола себе конкретних людей, громадян, партнерів, а не невиразних «виконавців».

Характерною рисою політичного життя в Україні є багатопартійність. Зараз політичних партій, що зареєстровані міністерством юстиції, уже понад сто. Ми є свідками й учасниками унікального явища в політиці — майже одночасного виникнення чис­ленних партій і громадських рухів і, звичайно, феномену су­спільно-політичного лідерства, що пов’язаний з цим процесом. На наших очах розгортається й швидко еволюціонізує логічно зумовлений ланцюг: народження громадської організації, її наступний розвиток і формування з неї партії або групи партій, перехід від неформальної стадії до стадії нормативного конституювання. І на всіх етапах цього процесу ми бачимо дії громадсько-політичних лідерів, зростання їхнього авторитету, впливу, влади, але також і помилки, похибки, провали, зникнення з політичної сцени.

Звичайно, багатопартійність в Україні, плюралізм суспільних поглядів і суспільно-політичної діяльності перебуває тільки на самому початку розвитку. Потрібний тривалий час, щоб та чи інша партія, її лідери звелися, як кажуть, на ноги, розробили свої програми, цілі й статутні положення, характерні методи діяльності, символіку, налагодили роботу друкованих органів, здобули (а це дуже важливо) широку підтримку, створили свою соціальну базу, відрегулювали взаємовідносини з іншими партіями і рухами, конституювалися в повному сенсі цього слова, стали часткою функціонуючої політичної системи.

Для партій, громадських рухів, їхніх лідерів на цьому шляху становлення можливі і поразки, і забуття. Їх може спіткати доля метеликів-одноденок. на нашу думку, саме така доля чекає на Українську партію шанувальників пива, наприклад. Мабуть, не обійдеться і без спроб деяких діячів легалізувати через громадські організації і відповідні партії політичний екстремізм, стимулювати неприязнь та ворожість між різними національними й соціальними групами.

Унаслідок формування багатопартійної системи ми, очевидно, матимемо два рівні або, точніше, дві пов’язані між собою системи партійно-політичного лідерства. Перша — лідерство в рамках партії або руху. Друга — лідерство міжпартійного плану. На цю роль зараз в Україні претендують центристська партія «Нова Україна», Народний рух України, партії лівого блоку тощо.

Процес демократизації, що розгорнувся в нашому суспільстві, і принципово новий у цьому зв’язку підхід до формування та організації органів влади всіх ступенів зумовили появу якісно нової категорії народних депутатів — особистостей, депутатів-лідерів. Справді, значна частина з них уже пройшла важкі випробування боротьби на альтернативній основі і отримала депутатський мандат не тільки тому, що чітко і ясно викладала свої погляди, а й тому, що своєю позицією зуміла зацікавити виборців, знайти в їхніх серцях відгук, породити надії на вирішення існуючих проблем. Ми бачимо, що громадсько-політичне лідерство народних депутатів стало юридичною нормою. Депутати, як сказано в законі «Про статус народного депутата України», є провідною силою самоуправління народу. Важливим принципом депутатської діяльності є турбота про потреби виборців, про народний добробут, зміцнення демократії в суспільстві, погодження інтересів особистостей, соціальних груп, класів, націй і суспільства в цілому [18].

Свій статус народних обранців, політичних лідерів нової формації багато народних депутатів уже довели ділом. Їхній інтелект, компетентність, принципова, смілива громадянська позиція, глибокий демократизм та особиста привабливість породили повагу до них та підтримку широких верств суспільства. Їхня діяльність корисна й повчальна для багатьох, хто пов’язаний з політикою.

Зараз і в центрі, і на місцях без найактивнішої участі народних депутатів не вирішуються скільки-небудь значущі проблеми. При цьому значна частина народних депутатів виявляє високу принциповість, непримиренність до минулого, бореться з бюрократизмом, активно взаємодіє з громадянами.

У своїй діяльності депутати, безумовно, не самотні. Їх підтримують виборці, центральні й місцеві органи масової інформації, а допомога з боку трудових колективів навіть перевершила всі сподівання. Але ставлення центральних та місцевих органів виконавчої влади до діяльності народних депутатів є більш ніж стриманим.

Одним з найважливіших напрямків багатопланової суспільно-політичної роботи народних депутатів є їхня законодавча, парламентська діяльність. До неї абсолютна більшість депутатів ставиться дуже серйозно. І все-таки результати законотворчості, за самокритичними оцінками народних депутатів, задовольнити суспіль­ство як у кількісному, так і в якісному відношеннях не можуть. Складно також налагодити дійовий контроль за реалізацією ухвалених правових актів. Ефективній законотворчій роботі, без сумніву, сприяла б і висока парламентська культура народних депутатів, котру треба ще виховувати, зміцнювати, робити нормою повсякденного спілкування.