Сторінка
5

Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства

У сукупності різні політичні об’єднання створюють політичну структуру суспільства, що в ній кожне об’єднання залежно від особливостей його внутрішньої організації займає належне місце.

Так, держава (як політична організація) — це такий суспільний механізм, котрий повинен захищати інтереси людей, що проживають на даній території, регулюючи з допомогою правових норм відносини між ними, користуючись для цього в разі необхідності й спеціальними органами примусу. Саме в цій якості держава стає головним предметом політичних інтересів людей. А засобом оволодіння державною владою для використання її у своїх інтересах є інша форма політичних об’єднань — політичні партії, їхні союзи тощо. Ці партії та союзи як політичні організації мають згуртувати, об’єднати людей у єдину політичну силу, яка уможливила б досягнення їхніх головних політичних цілей.

У сучасному українському суспільстві, що рухається по шляху демократизації, процес розвитку політичної структури відбувається дуже інтенсивно. Поряд із відповідними перетвореннями в самій державі виникають і набирають силу різноманітні політичні партії, союзи, рухи. Між ними (залежно від політичних інтересів) складаються певні політичні відносини, що виявляються як у політичному протистоянні, так і в пошуках шляхів до співробітництва. Об’єднуючись у різні партії та рухи, громадяни незалежної України вбачають у цьому можливість досягти своїх політичних цілей. Отже, політичні об’єднання людей як форма політичних зв’язків є одним з найважливіших виявів політичного життя суспільства.

Найбільш складною формою вияву політичного життя та політичних зв’язків між людьми є політична система суспільства. Характеру і змісту цієї політологічної категорії присвячено спеціальний розділ нашого посібника.

Отже, ми розглянули три основні форми політичних зв’язків, що створюються в процесі політичної діяльності людей і становлять основний зміст політичного життя суспільства: політичні відносини, політичні об’єднання, політичну систему. Формування й функціонування кожної з цих форм відбиває відповідний рівень розвитку суспільства.

2. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ КАТЕГОРІЇ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕТОДИ

Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не тільки з політологією, а й з багатьма іншими науковими напрямками гуманітарного та природничого профілю. Ще зовсім недавно нігілізм щодо багатьох досягнень світової політичної думки виявлявся в практичній забороні самих термінів «політологія» та «політолог» або у вживанні їх як образливих. Те саме в колишньому СРСР було і з іншими науками: кібернетикою, генетикою, соціологією. Історія 30—50-х років багато в чому повторилася у 70—80-ті роки, коли заперечення необхідності існування фундаментальної політології аргументувалося тим, що її проблематика начебто повністю вичерпується предметом «наукового комунізму».

У колишньому СРСР політичні дослідження тривалий час здійснювалися тільки в рамках філософії, теорії соціалізму, політичної економії, історії тощо. Лише у 70-х роках політичні дослідження починають оформлятися в самостійну науку, причому політологія найдовше мала ярлик «лженауки», оскільки розглядалася як реакція буржуазної ідеології на переможне поширення у світі марксизму-ленінізму.

у зарубіжному суспільствознавстві політологія посідає одне з чільних місць. Ще в античній суспільній думці політика поряд з філософією була однією з головних наук. Так, у «Нікомаховій етиці» видатний мислитель того часу Арістотель приділяє їй одне з провідних місць у своїй класифікації наук. В ієрархії Арістотеля політика розглядається як найважливіша наука, оскільки її функція пов’язана з основною суспільною метою — погодженням всезагального добробуту з добробутом окремих людей через управління людським співжиттям. Інші ж науки пов’язані лише із засобами досягнення цієї гармонії [2]. Отже, політичні знання раніше за інших стали об’єктом зацікавлення мислителів минулого, але політична наука у своєму конституюванні, хоч як парадоксально, відстала від інших суспільних наук. Майже до другої половини ХІХ століття політологія була в тіні інших наук: філософії, юриспруденції, історії.

Політологія в її сучасному вигляді — це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося в період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше стає формою організації суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства, проте, потребує проведення такої державної політики, яка б ґрунтувалася на наукових політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки і зокрема політології як науки.

Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після Другої світової війни, бо ще до середини ХХ століття в гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. У ті часи тільки право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало в процесі вивчення політичних систем. І тільки після Другої світової війни з’явилися теоретичні праці, в яких предметом політики стало не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співпрацювати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології су- спільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, установлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики, понять політичного реалізму і т. п.); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та ін.); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих учених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з’являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає в розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними та організованими кадрами дослідників і учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки [3].