Сторінка
3

Системні ризики: нелінійний підхід

Відкритий соціум досить рельєфно нині виявляє свій потенціал до самоорганізації. Та це явище на певному етапі призводитиме й до нестабільності (різких змін ентропії). Йдеться про те, що в епоху динамічних змін людина живе і функціонує в нових умовах з підвищеним рівнем ризиків. Це викликає відчуття незахищеності, що змушує людину по-новому (критично) оцінювати організацію своєї життєдіяльності, раціональність соціально-економічного механізму та соціальний устрій чи соціально-економічну систему загалом.

Історія динамічних змін і формування ризиків у суспільстві вказують на те, що ризики (як і багатства) розподіляються відповідно до класової схеми. Однак це відбувається у зворотному порядку: багатства зосереджуються у верхніх прошарках, а ризики — в нижніх [6]. Якщо суспільство розглядати як сукупність усіх спільнот і суспільних класів конкретної країни, то саме тиск ризиків у соціальній сфері, загострений неправомірним розподіленням накопичених багатств, істотно посилює класове розшарування суспільства. Це відбувається шляхом потрапляння суспільства у точку біфуркації з наступним флуктуативним переходом його до стану відкритого майбутнього.

Якщо суспільство розглядати як порівняно стабільні (чи такі, що динамічно розвиваються) групи, які розміщуються в ієрархічному порядку і визначаються спільністю інтересів, близькими ціннісними уявленнями та адекватною поведінкою [7], то системологічні дослідження цієї проблеми свідчать, що подібною до моделі суспільної системи може бути з певним наближенням модель дисперсної системи [8, 9]. Саме дисперсні системи можуть складатися з окремих і різних за своїми характеристиками підсистем (клас, партія, трудовий колектив, прошарок), здатних до динамічного розвитку під певним впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Такий підхід з успіхом використано під час створення моделі абіотичної складової навколишнього природного середовища [5]. Виходячи з такого припущення, тривкість такої дисперсної системи (Т) як прообразу соціально-політичної системи може визначатися за формулою:

Т = С • М, де

С — міцність індивідуального контакту, обумовлена силою зчеплення (у соціальній системі визначається узгодженням інтересів різних прошарків населення у таких сферах, як виробництво і розподіл прибутку, охорона правопорядку і громадська безпека, соціальні відносини, соціальне забезпечення тощо); М — визначає топологію структури (кількість зв’язків, що існує в одиниці об’єму, концентрацію дисперсної фази, кількість контактів з сусідами тощо (у соціальній системі — це мовні зв’язки, культурні (b), релігійні (r), політичні (p), історичні (i), спільності долі (c), етнічної самосвідомості (e) тощо). Саме ця величина, що уособлює топологію суспільства, концентрує нелінійність системи.

М = f (b, r, p, i, c, e, .)

Самоорганізація суспільно-політичної системи (як її саморозвиток) передбачає як механізм самоуправління та самоконтролю моніторинг саморегулювання і коригування залежно від зміни зовнішніх і внутрішніх умов. Але коригування можливе лише на етапах, коли система переходить до стану зростання впорядкованості. При цьому складна відкрита система не може сприйняти не властиві їй функції (принцип Ле-Шательє). Тобто суспільству як відкритій системі, окрім флуктуативності, притаманні також режими, за якими система знаходиться у нерівноважному або наближеному до рівноваги (квазірівноважному) стані.

Врешті-решт, є такий стан, коли йдеться про незворотність процесів, що відбуваються у відкритих системах. Це особливо важливо нині з огляду на заклики щодо піднесення рівня діяльності СНД за досить старими принципами. Враховуючи системологічні засади, така спільнота може бути успішною лише за умов, коли її функціонування ґрунтуватиметься на прозорих (відкритих) принципах, відповідатиме еволюційним устремлінням усіх партнерів. Йдеться про те, що у закритих системах відбувається зростання ентропії — міри хаосу. Закриття будь-якої системи призводитиме до її дезорганізації. При цьому закриття на біологічному системному рівні породжує руйнівні процеси біологічної специфіки, на фізичному рівні — руйнівні процеси фізичної специфіки, закриття суспільної системи призводить до неминучого зростання соціального напруження.

Здійснений аналіз можливої реакції (зміна ентропії, оцінки ризику) на внутрішній та зовнішній впливи таких дуже різних за своєю природою систем (техногенні, природні, соціальні) довів, що всі вони можуть бути описані такими положеннями теорії систем:

закриті і квазізакриті системи (частка природних і техногенних), відкриті і квазівідкриті системи (частка техногенних, а також природні та соціальні) функціонують по-різному;

у визначенні поводження окремих об’єктів системи використовують показник ризику, а у визначенні великих (складних) систем — такий динамічний показник, як зміна ентропії системи;

має місце схожість моделей поводження соціальних систем з моделями вже системно досліджених дисперсних систем, що дає змогу використовувати напрацьовані наукові засади.

Запровадження системного підходу в оцінці ризиків (зміни ентропії системи) надає широких можливостей для застосування в управлінській сфері кількісних підходів. Це сприятиме напрацюванню конкретних дійових рішень на різних рівнях управлінської діяльності. Окрім цього, створюються передумови для реалізації систем підтримки і прийняття ефективних рішень, що сприятимуть підвищенню загального рівня безпеки в Україні.

Джерела

1. Пригожин И. От существующего к возникающему: Время и сложность в физических науках. — М.: Наука, 1985. — 326 с.

2. Валерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХІ века / Под редакцией В. Л. Иноземцева. — М.: Логос, 2003. — С. 5.

3. Рыскин М. И. Территория нелинейного мышления // Экология и жизнь. — 2005. — №8 (49). — С. 3 — 8.

4. Буравльов Є. П. Глобальні задуми — локальні дії. Безпека техносфери і роль загальносистемного підходу // Вісн. НАН України. — 2004. — №11. — С. 37 — 43.

5. Буравльов Є. П. Основи сучасної екологічної безпеки. — К:. ВАТ «Інститут транспорту нафти», 2000. — 235 с.

6. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. — М.: Прогресс — Традиция, 2000. — 40 с.

7. Масляк П. О., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу. — К.: Лібра, 1996. — 328 с.

8. Буравльов Є. П., Ніжинський І. В. Глобалізація з позиції теорії систем // Екологія і ресурси. — 2004. — № 9. — С. 68 — 76.

9. Химическая энциклопедия в 5 томах. — М.: Большая российская энциклопедия, 1992.