Сторінка
2
є професійною (президент, глава уряду, спікер, народний депутат, член уряду, лідер партії, об'єднання тощо). Можна також виокремити такі види політичної культури, як культура депутатської, парламентської діяльності; культура діяльності громадських організацій, політичних партій, груп, об'єднань громадян; культура електоральної політичної діяльності, або діяльності громадян під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки, плебісцитів тощо. У житті суспільства політична культура виконує кілька важливих функцій. • Пізнавальну. Політична культура озброює людей знаннями, необхідними для діяльності у будь-якій, але переважно в політичній сфері. Це дає змогу людині (особистості, громадянинові) самовдосконалюватися, саморозвиватися, формувати активну громадянську позицію. Фактично ця функція є основоположною, значною мірою такою, що зумовлює реалізацію інших. • Ідентифікаційну. Вона полягає у тлумаченні потреб людини з огляду на її групову (соціальну, етнічну, конфесійну) належність та відповідну участь в обстоюванні інтересів цієї спільноти. • Орієнтаційну. Характеризує прагнення людини до змістовного відображення політичних подій і явищ при реалізації прав і свобод у конкретній соціальній, політичній системі. • Виховну. Сприяючи інтелектуальному розвитку людини, політична культура формує стійкий інтерес і зацікавленість у суспільно корисній, суспільно-політичній роботі. Такий інтерес є найактивнішим збудником підвищення політичної активності людини. • Регулюючу. Вона проявляється у прямому чи опосередкованому впливі на поведінку людини, організації, оцінюванні існуючих суб'єктів політики, політичного процесу і прийнятті певних рішень. • Комунікативну. Завдяки політичній культурі напрацьовані у суспільстві досвід, традиції передаються від покоління до покоління. • Інтегруючу. Політична культура за будь-яких обставин і умов є базисною основою суспільства, його політичної системи, сприяє консолідації громадян, політичних сил, створюючи у такий спосіб засади для підтримки існуючого політичного режиму, системи влади. • Соціалізації. Політична культура сприяє відповідному засвоєнню норм —регуляторів суспільно-політичного життя. Йдеться про правові, соціальні та психічні норми політичної поведінки, системи цінностей політичної культури, властиві конкретному суспільству. Окремо слід згадати особливості демократичної та автократичної політичної культури. В демократичній політичній культурі виокремлюють два основні види: консервативно-ліберальний і ліберально-демократичний. В автократичній політичній культурі також вирізняють два види культури — авторитарну (що не підтримує і не заохочує окрему людину і різні суспільні сили до активності у суспільно-політичній діяльності) і тоталітарну (коли існує культ вождів і лідерів, їхня роль штучно підтримується і пропагується). Складний і неоднозначний взаємозв'язок політики і культури. Політика може деформувати культуру, негативно впливати на її розвиток, як це було, зокрема, у колишніх країнах соціалістичного табору. Тоді диктат політики над культурою мав надто велике значення. Історично раніше виникає культура взагалі, а потім, при поділі суспільства на класи, формується його політична організація, виникає політика, формується політична культура. Оскільки політика і культура рівноправні, то між ними існують тісні взаємодія, взаємовплив, взаємозалежність. Принципового значення набула проблема особливостей формування політичної культури громадян з урахуванням специфіки їх ментальності. Слід враховувати, що ментальність українців має кілька системотворчих ознак: • українцям властива інтровертність у сприйнятті всього, що їх оточує, тобто відповідна зосередженість на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу; • для українців характерна кордоцентричність, яка проявляється в сентименталізмі, емпатії, яскраво вираженій любові до природи, культуротворчості і естетизмі життя; • поряд із переліченими особливостями українцям притаманні анархічний індивідуалізм, перевага чуттєвого над волею та інтелектом. Як народові українцям властиві такі риси політичної культури: демократизм, волелюбність, толерантність, миролюбність, а водночас і схильність до анархізму, бунтів і міжусобної боротьби, намагання поставити особистісні інтереси над загальнодержавними. Загалом, коли йдеться про особливості політичної культури українців, то багато вчених схиляються до того, що за психологічним складом вони є народом західного, європейського типу, тоді як, скажімо, і росіяни — східного, азіатського. Такий погляд на ментальність українців не є, однак, єдиним сталим. Багато фахівців акцентують увагу на комплексах "меншовартості", "селянської психології"" українства, "некласичності" української ментальності та ін. Таке різноманіття ознак і характеристик ментальності зумовлене багатьма об'єктивними, історичними обставинами — постійною боротьбою України за волю і незалежність, розташування України між різними державами — політичними полюсами, багаторічним перебування під гнітом інших держав, коли тотальному нищенню піддавалися наша культура і духовність, а свідомість заповнювалася чужими цінностями, традиціями, нормами. Усе це не випадковість, оскільки українська нація надто довго не мала власної державності, а її ментальність, політична культура серйозно деформувалися. Історично склалося так, що на теренах України сформувалася політична культура кількох національних регіонів. Так буває завжди, коли нація є об'єктом іноземного впливу на окремих територіях. Суттєвий вплив на Україну мали Росія, Польща, Туреччина, Румунія, інші країни. До найпомітніших психологічних особливостей формування політичної культури громадян України варто додати такі. На свідомість кожного громадянина наприкінці XX ст. вплинули глобальні події, що розділили наше світосприймання на "до" і "після". Йдеться про Чорнобильську катастрофу, розпад російсько-радянської імперії, крах таких міфів тоталітарного суспільства, як "нова радянська людина", "загальна рівність та братство", "торжество пролетарського інтернаціоналізму" та ін. Кожний громадянин України опинився перед неминучою необхідністю вибирати подальший шлях: повернутися до патерналістської моделі, у якій за нас робить вибір якийсь старший брат, чи зробити рішучий крок
Завантажити реферат