Сторінка
2
Другий етап – Середні сторіччя і початок Нового часу (ХVI ст.). Зберігається сильна деспотична влада з домінуванням відношень панування і володіння. Однак до цього часу процес нової політичної організації суспільства зайшов вже достатньо далеко. З'явилося саме поняття ²держава², а в науковій літературі – поняття ²республіка². В ХVI ст. остаточно визначається поняття держави.
Третій етап – закріплення на Сході монархічних і імперських форм держави, завершення процесу утворення загальнонаціонального ринку, мовної і культурної консолідації більшості країн. Активізація ідеї громадянського розвитку суспільства. Створення і розпад багатонаціональних імперій.
Четвертий (сучасний) етап еволюції держави відзначений розширенням федеративних і конфедеративних процесів, боротьбою за і проти таких об'єднань і появою умов для нової сучасної державності. Ці умови включають: заглиблення демократичного процесу, створення основ громадянського суспільства і правової держави, формування динамічних механізмів стабілізації держави.
Існує також інший підхід до історії розвитку державності.
Якщо розглядати цей процес з точки зору особливостей взаємовідносин держави і особи, втілення в державному устрої раціональності, принципів свободи і прав людини, то можна виділити тільки два глобальних етапи її розвитку: традиційний і конституційний, а також проміжні стадії, що поєднують риси традиційних і конституційних держав.
Традиційні держави виникли і існували здебільшого стихійно, на основі звичаїв і норм, що йдуть корінням в глибоку стародавність. Типовим втіленням такої держави є монархії.
Конституційний етап в розвитку держави зв'язаний з його підпорядкованістю суспільству і громадянам, з конституційної визначеності сфери державного втручання, з правовою регламентацією всієї діяльності держави і створенням гарантій прав людини.
Конституційні держави істотно відрізняються від держав традиційних по засобах формування, внутрішній будівлі і функціям.
Більшість сучасних держав будуються і функціонують на базі конституції.
Конституція – це система зафіксованих в спеціальному документі відносно стабільних правил, що визначають устрій держави, її організацію, засоби політичного волеутворення, прийняття рішень, а також положення особи в державі.
В сучасних демократичних державах конституції звичайно складаються з двох частин. В першій визначаються норми взаємовідносин громадян і держави, права і свободи особи. В другій частині описується характер держави, статус різноманітних властей, правила взаємовідносин парламенту, президента, уряду і суду, а також структура і порядок функціонування органів управління.
Перші конституції були прийняті у 1789р. в США, і у Франції в 1791р. Однак ряд документів, що носять характер конституційних актів, з'явився ще раніше – у 1215, 1628, 1679, 1689 у Великобританії.
Конституція потрібна для регулювання політичного життя впродовж тривалого періоду, але реальна тривалість їхньої чинності в різноманітних країнах не однакова. Наприклад, Франція пізнала вже 16 конституцій, а в США досі діє їхня перша конституція, в яку внесено всього лише 26 поправок. Однак більш ніж 200-річне існування конституції США не означає, що вона не зазнала значних модифікацій в відповідності з вимогою часу. Конституційні новації виявилися тут не стільки в прийнятих поправках, скільки в модифікації тлумачення ряду статей Основного Закону Верховним федеральним судом Америки, що наділений правом прийняття остаточних рішень з інтерпретації закону.
Наявність демократичної конституції – важливий показник конституційності держави лише в тому випадку, якщо вона реально втілена в державній організації і безперечно виконується органами влади, заснуванням і громадянами.
1. УСТРІЙ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ
Устрій держави характеризує її форми: форми правління і форми територіального устрою. В них втілюється організація верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян.
Форми правління діляться по засобу організації влади і її формальному джерелу на монархії і республіки.
Монархія – форма держави, що існувала тисячоліттями, в якій джерелом влади вважається вищий властитель (король, імператор).
Абсолютна монархія існує сьогодні в дуже обмеженій кількості числі країн і характеризується зосередженням в руках правителя законодавчої, виконавчої і судової властей. Така форма правління існує зараз в Саудівській Аравії, Катарі, Омані.
Конституційна монархія – така форма правління, при якій повноваження монарха обмежені конституцією. Конституційна монархія ділиться на дуалістичну (Йорданія, Кувейт, Марокко), в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково законодавчою, і парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями, а інколи має право вето на рішення парламенту.
Більшість сучасних демократичних монархій – парламентські монархії. Уряд в них формується парламентською більшістю і підзвітний парламенту, а не монарху.
В специфічній формі монархія і сьогодні збереглася, майже третина всіх країн миру, в тому числі в восьми державах Західної Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін. Сучасні монархії мало чим відрізняються від республік – другої основної форми правління.
В республіці джерелом влади вважається народна більшість, вищі органи влади обираються громадянами. В сучасному світі існує три основні різновидності республік: парламентська, президентська і змішана або напівпрезидентська. Історія знає і багато інших різновидів республік: рабовласницьку, аристократичну, радянську, теократичну та ін.
Характерною рисою парламентської республіки є утворення уряду на парламентській основі і його відповідальність перед парламентом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: формує і підтримує уряд, видає закони, що приймаються урядом до виконання, затверджує державний бюджет і завдяки цьому встановлює рамки діяльності уряду. Здійснює контроль над урядом, критикує урядову політику, подає альтернативні варіанти урядових рішень і всього політичного курсу.
На відзнаку від парламенту уряд володіє виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. А також може клопотати перед президентом про розпуск парламенту.
В більшості країн членство в парламенті сумісно зі збереженням депутатського мандату. Це дозволяє привертати в уряд не тільки лідерів партій, що правлять, але і впливових депутатів парламенту.
Офіційно керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) не є главою держави, але реально саме він – перша особа в парламенті. Президент в парламентській республіці займає більш скромне місце. Він обирається або парламентом, або зборами вибірників, або безпосередньо народом. Його роль в парламентській республіці мало чим відрізняється від функцій глави держави в парламентських монархіях.
Завантажити реферат