Сторінка
3

Основні теорії політичних систем

Механізм розподілу влади в політичній системі зале­жить від типу політичного режиму, змісту форм взаємодії суб'єктів політичного процесу, а також від ступеня цивілі­зованості інших систем суспільства, геополітичного ста­новища, тенденцій світового розвитку.

Політична система з точки зору механізму формування влади може характеризуватися:

1) рівновагою жорсткої конкуренції і конструктивної співпраці у здобутті та використанні влади;

2) дисбалансом розподілу влади між офіційними дер­жавними чинниками й прихованими інтересами;

3) недорозвинутими формами конкуренції та співпраці;

4) відсутністю рівних умов для реалізації інтересів гру­пових суб'єктів політики при здобутій владі;

5) перманентною насильницькою боротьбою за владу.

Отже, політична система розвинутих суспільств функ­ціонує на засадах балансу жорсткої конкуренції і кон­структивної співпраці у розподілі влади або з перевагою механізмів консенсусу над механізмами противаг. Політичні системи інших суспільств характеризуються недорозвину­тими формами конкуренції та співпраці або руйнівною бо­ротьбою за владу.

Функція національної інтеграції. Політична система за­безпечує інтеграцію племен у народність, а народностей у на­цію. При цьому політична система здійснює національну ін­теграцію в рамках імперії-держави і національної держави. В рамках імперії-держави політична система забезпечує на­ціональну інтеграцію шляхом примусу і насильства, надаючи народові метрополії певні привілеї та позбавляючи народи колоній права на вираження своєї етнічної ідентичності.

В рамках національної держави політична система здій­снює національну інтеграцію декількома шляхами:

1) насильницьким шляхом об'єднує етнічно споріднені території (як це мало місце в Німеччині за часів Бісмарка) навколо центральної влади;

2) витворює нову політичну націю етнічно-строкатого населення колишньої колонії шляхом консолідації на прин­ципах громадянства;

3) формує націю на основі корінного етносу, позбавляю­чи некорінні етноси громадянських прав;

4) формує націю на основі корінного етносу і намагаєть­ся приєднати території сусідньої держави, де живуть етнічні «родичі».

Національна інтеграція сьогодні можлива тільки за умо­ви врахування політичними чинниками специфіки різно­манітних інтересів (релігійних, соціальних, ідеологічних) і створення відповідного механізму консолідації соціально-політичних сил, подолання партикуляризму і класовості.

Функція стабілізації соціально-політичного життя. Ста­білізаційна діяльність політичної системи полягає у її здат­ності з'ясовувати причини різноманітних конфліктів (кла­сових, групових, міжетнічних, між партійних, міждержавних), попереджати їх поглиблення, знаходити вихід із конфлікт­них ситуацій шляхом досягнення компромісів, становлен­ня консенсусу.

Функція соціально-політичної модернізації. Суть її зво­диться до того, що політична система реформує усі сторони суспільного життя. Якщо політична еліта не наділена відповідним реформістським потенціалом, то перехід від однієї системи до іншої супроводжується затяжними катаклізмами, стагнаційними процесами, постійним відтворенням старих структур, способів мислення і поведінки. Вибір шля­хів модернізації суспільного життя, пошук особливих (саме для цієї нації) варіантів розвитку залежить від того, наскіль­ки інститути політичної системи виявляють здатність до самооновлення, рішуче поривають з віджилими традиціями.

Функція управління. Передбачає систему органів (дер­жавних, партійних і громадських), що становлять апарат управління суспільством. Бюрократичний апарат дедалі більше професіоналізується та спеціалізується. Виникає небезпека переродження його у самостійну політичну силу, яка протистоятиме обраним народом або певними партія­ми політичним органам. У зв'язку з цим американський політологЖ. Лапаломбара підкреслює, що перехід від однієї політичної системи до іншої можна полегшити, якщо ви­вчити механізми функціонування бюрократичного апара­ту. Кожне перехідне суспільство неминуче стикається з про­блемою формування, використання адміністративних кадрів, вироблення ефективного політичного контролю за їхньою діяльністю. Без відповідного правового, політичного конт­ролю, без спеціальної адміністративної підготовки кадрів, без звуження розподільчої сфери державних органів управ­лінський апарат може паразитувати у суспільстві.

Правова функція. Політична система формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політич­ної системи залежить не лише від законодавчого органу держави, а й від здатності всіх суб'єктів політичного проце­су (партій, громадських організацій, груп тиску) досягти згоди щодо вироблення таких правових норм, які б сприя­ли стабілізації суспільства, гармонізації інтересів соціаль­них груп.

Якщо суб'єкти політичного процесу нехтують правом, віддають перевагу груповим інтересам, у суспільстві панує дезінтеграція і дезорганізація, з'являється спокуса стабілізувати суспільні відносини тоталітарними способами. Тому важливо оцінювати діяльність тієї чи іншої політичної організації крізь призму її здатності впорядковувати свою діяльність у рамках правових норм і висувати правотворчі ініціативи. Без високої правотворчої здатності суб'єктів по­літичного процесу політична система перестає діяти в рам­ках правового поля, стає засобом бюрократичного свавілля і беззаконня.

3. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства.