Сторінка
6

Формування ліберальних ідей у політологічній спадщині М.П. Драгоманова

Мріючи про об'єднаний антиімперський рух у Росії; він надзвичайно широко тлумачив поняття і зміст політичної свободияк його основного програмового гасла. Проте Драгоманов не намагався видавати досягнення політичних прав і свобод за "остаточне вирішення" усіх тих питань, які породжували національні, політичні, соціальні рухи його часу. Він принципово визнавав, що політична свобода є тільки необхідною, але ще не достатньою умовою для реалізації назрілих потреб різних соціаль­них верств населення та життєвих інтересів народів Російської ім­перії. У цьому відношенні важливе реалістичне, відверте визнання Драгомановим неповноти демократизму, паліативності вирішен­ня проблем прав людини і громадянина в новому стані суспільст­ва, який утворюють проголошені і юридично забезпечені політич­ні права і свободи громадянам правових, демократичних держав. Він відзначав: "Впровадження "політичної свободи" у тій державі, де живе найбільша частина їх народу, соціалісти українці визнали заходом, хоча й паліативним, але суттєво необхідним для закла­дення твердих основ в їх країні для агітації і за соціально-економіч­не звільнення народних мас.

Політична свобода давала можливість перейти до формуван­ня засад політичного та ідейного плюралізму. А в плюралістично­му суспільстві, в якому були застережені і гарантовані права люди­ни і громадянина, діяли б ефективні державні інститути, здатні захищати громадян від будь-яких зазіхань на їх конституційні пра­ва, уже не було би потреби в збереженні союзу тих сил, які прагну­ли до радикальніших змін - економічного, соціального чи політич­ного характеру. "Тільки таким чином кожний отримає своє, а потім, звичайно, кожний може йти своє дорогою", - пояснював М. Драгоманов. Цю ж думку він висловив у програмі "Вільної спілки", де відзначив: коли обов'язки, що беруть на себе члени "Вільної Спілки" щодо встановлення в Росії засад політичної свободи бу­дуть виконані, "члени цього товариства, які будуть вважати ці дії недостатніми, можуть, після цього встановлення, без порушення свого слова, вийти з товариства, для дій на власний розсуд" [10,19].

Розуміння Драгомановим унікальної цінності політичної свобо­ди для українців найповніше розкривають такі рядки з програми товариства "Вільна Спілка": "Цілі: загально - громадянські:

а) Права людини і громадянина, - як необхідна умова особистої гідності та розвитку;

б) самоврядування, - як основа для руху до соціальної спра­ведливості; Мета окремо-національна; Політична свобода, як засіб повернення української нації до родини націй культурних" [10,19]. Це, справді інтегральне бачення Драгомановим цінності політичної сво­боди

Серед праць Дра­гоманова, присвячених політичним питанням, практично немає жодної, в якій би він так чи інакше не торкався проблем політич­них свобод, прав людини і громадянина. Ґрунтовне роз'яснення прав і свобод у рамках конституційного ладу майбутньої конфеде­ративної держави (на теренах Російської імперії) Драгоманов за­лишив у "Вільній Спілці".

Повноту громадянських, політичних прав, на думку Драгоманова, мала забезпечити і демократична виборча система. У відповід­ності зі своїми уявленнями про народну державу він пропонував, щоб згідно виборчого закону "обрані могли представляти не тільки меш­канців усіх місцевостей, але й, за змогою, і представників усіх родів занять, а також, не лише більшість, але й меншість" [10,11].

Боротьба за політичні свободи - засіб суспільної мобілізації

Наголошуючи на першочерговій потребі досягнення політич­ної свободи, детально характеризуючи правовий зміст та інституційне забезпечення прав людини та громадянина, Драгоманов на­магався відповісти й на питання, якими шляхами може бути завойована політична свобода .

Драгоманову притаманне наполегливе бажання доповнити по­літичні права людини і громадянина комплексом соціально-еконо­мічних прав, які повинні надаватися державою. Відповідно до розу­міння єдності політичних і громадянських прав, він не уявляв можливостей дійсної політичної свободи, участі громадян у вирішенні державних справ без системи соціально-економічних гарантій з боку держави. Усвідомлюючи необхідність внести до проекту тільки такі права, які могли бути фактично забезпечені державою на відповідно­му рівні соціально-економічного розвитку, "зрілий" Драгоманов не прагнув до надмірного розширення цих базових соціально-економічних прав. Не сприйняття ним демагогічних маніпуляцій масови­ми очікуваннями демонструє його підхід до права на здобуття осві­ти: "Доступність навчання - початкового для бідних людей дарово або з допомогою, або, в разі потреби, з повним утриманням учня на громадський кошт, при цьому більш здібні учні таким же чином ут­римувалися б і у середніх, і у вищих школах" [10,17].

Взірці у поступі до політичної свободи, приклади у боротьбі за права і свободи серед закордонних держав і націй мали стиму­лювати творчу думку української інтелігенції, надихати українсь­ких міщан і селян на активні дії на випробуваній і успішно здола­ній іншими народами дорозі історичного розвитку. Разом з цим, Драгоманов закликав національну інтелігенцію не нехтувати влас­ним історичним досвідом українського народу, тими багатими традиціями, які могли стати ґрунтом для зросту нових процесів у національному русі до визволення. Джерелами нової національ­ної правосвідомості вчений вважав, зокрема, звичаєве право і закликав нові генерації вітчизняних інтелектуалів звернути пильну, хоча й критичну увагу на ці традиційні основи нових рухів в укра­їнському народі. "От "народ", мужики в своїх перших потребах віками приспособлялись, - нагадував Драгоманов, - і, звісно, ви­робили багато розумного, поряд з дурним, без котрого не можна було обійтись там, де простого приспособлення було мало . В звичаєвому праві ми здобудемо зерна дуже розумних і справедли­вих поглядів на власність, сім'ю (жінку, дітей, законних і не за­конних і т. й.), спадщину і т.і., котрих не вспіли підкосити феода­лізм, бюрократизм, католицизм і т.і., і котрі мусять ожити при нових рухах в інтелігенції". Детальніший огляд національних правових традицій Драгоманов дав у брошурі, написаній разом із М. Павликом "Про віча" [29,54].