Сторінка
3
Саме переконаність в необхідності демократичних зрушень, до яких він закликав всіх своїх співвітчизників, керувала Гавелом під час створення в 1976 р. спільно з кількома письменниками та підпільними діячами тексту так званого антикомуністичного інтернаціоналу - петиція “Хартія-77”, яку підписали 241 чоловік. Основною ідеєю цього документу була вимога поважати права людини й громадянина, що, звичайно, ніяк не вписувалось в рамки тогочасного режиму, а сам Гавел асоціювався у “господарів життя” з загрозою їх панування, оскільки на власному прикладі доводив, що прагнення відстояти достоїнство й свободу сильніше будь-якої диктатури. За “антидержавну” пропаганду Вацлава Гавела було заарештовано на чотири місяці. Через рік знову нетривалий арешт. Після виходу з в’язниці Гавел став одним з організаторів Комітету по захисту несправедливо переслідуваних.
В жовтні 1979 р. Гавел був засуджений за “спробу повалення існуючої влади” на чотири роки позбавлення волі без права дострокового звільнення. Тяжка хвороба підкосила його фізичне здоров’я, але не зломила свободолюбивий дух, він навіть в тяжких тюремних умовах не перестав писати п’єси, статті, звернення до уряду Чехословаччини та міжнародної спільноти.
Завдяки старанням дружини Ольги та під тиском протестів друзів-емігрантів в Західній Європі, США та ін. країнах уряд Чехословаччини, побоюючись, що відомий дисидент може померти у в’язниці, звільняють Вацлава Гавела за станом здоров’я за півроку до кінця терміну його ув’язнення.
Після місяця лікування, повернувшись додому, Гавел знову активно поринає в політичне життя – дає інтерв’ю іноземним журналістам, аналізуючи роки, проведені в в’язниці, пише п’єсу “Помилка”.
В 1984 р. виходить його есе “Політика і совість”, де автор сформулював своє бачення здійснення політики, як змісту життя, як служіння істині, як вміння зберегти моральність та свободу духу.
Вацлав Гавел своєю діяльністю став відомим усьому світові, що, здавалось, застрахувало його від нових арештів, оскільки чехословацький уряд розумів неможливість примусити замовкнути популярного дисидента-демократа силовими методами, не викликавши протистояння демократів на міжнародному рівні. Але так було зовсім недовго, в січні 1989 р. Гавела знову заарештували й засудили на дев’ять місяців ув’язнення за “підривну діяльність”, незважаючи на загальне обурення демократичних кіл всього світу. Та вже в травні 1989 р. його звільняють умовно. І можна тільки здивуватись безстрашності та глибині переконань людини, яка тільки-но вийшовши з в’язниці за опозиційність існуючій владі, ставить свій підпис під демократичною петицією “Декілька слів”. Саме таким є Вацлав Гавел, хоча він завжди заявляє, що “Я никогда не хотел и сейчас не хочу быть политиком”[5], але він був і є ним справжнім.
2. “Оксамитова революція” та обрання президентом
В 1989 р. в більшості країн з комуністичним ладом, в тому числі й Чехословаччині, стало очевидним, що далі так більше не може бути, потрібно змінити режим, побороти тоталітаризм й припинити незаконні репресії.
17 листопада 1989 р. міліцейські підрозділи розігнали студентську демонстрацію в Празі, що підсилило антиурядові виступи, які згодом переросли в масовий народний рух. “Всенародне піднесення відзначалося витримкою, організованістю учасників, відсутністю насильницьких дій, що дало підставу характеризувати його як “ніжну”, “оксамитову” революцію”[6]. Саме мирний перебіг революції в Чехословаччині вирізняв її з-поміж інших, цей факт можна вважати заслугою організаторських здібностей лідерів та консолідації чехів і словаків в боротьбі за власне демократичне майбутнє.
Вацлав Гавел був у вирі головних подій – виступав перед сотнями тисяч пражан, сформував та очолив 19 листопада Громадянський форум на базі опозиційних організацій, який став центром народного руху.
Під тиском громадськості Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ), здавши останні позиції демократичним силам, швидко розпалась, тоталітарний режим зазнав поразки у боротьбі з народом на чолі з демократичними лідерами.
Попереду був складний процес демонтажу тоталітаризму, реформування політичного, економічного та соціального життя; народ мав обрати свого президента й спільно будувати свою державу на демократичних засадах. Після вищезгаданих подій Вацлав Гавел був єдиним реальним кандидатом на пост президента Чехословаччини, кандидатом, який на ділі довів свою вірність співвітчизникам та демократичним ідеалам. Тому цілком закономірним було те, що 29 грудня 1989 р. він став президентом Чеської і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР). А в червні 1990 р. в країні відбулись перші за кілька десятиліть вільні парламентські вибори, на яких більшість місць одержали члени Громадського форуму та Громадськості проти насильства (Словацьке об’єднання демократичного спрямування).
З 1990 р. новообраний уряд розпочинає здійснення реформ в економіці – приватизація, конвертованість валюти, лібералізація цін, закон про землю передбачав повернення відібраних в часи комунізму земель колишнім власникам. Всі ці заходи створювали сприятливу основу для подальшого процвітання країни.
5 липня 1990 р. Вацлава Гавела обрано на другий президентський строк, що свідчило про довіру народу, його захоплення Гавелом як “обаятельно-неловким символом революции, гуманным и трепетным”[7].
ІІІ. Постать президента Чеської Республіки Вацлава Гавела в розумінні сучасників та його роль в формуванні держави
Завантажити реферат