Сторінка
5

Політика як соціальне явище

— врахування того, що в постіндустріальних суспільствах політика перетворюється на різновид підприємництва, де провокуються події, конфлікти, створюються штучні іміджі лідерів, набуває самодостатнього характеру реклама;

— подолання етики антропоцентризму з його ставленням до навколишнього світу як до сфери самоутвердження в ньому людини-хазяїна, формування екологічного суспільства, заснованого на впровадженні природозберігаючих технологій;

— розширення сфери індивідуальної свободи людини, можливостей вільного вибору варіантів самореалізації;

— поступової переорієнтації суспільства до гуманістичного обмеження політики, що передбачає: розвиток індивідуально-орієнтованої освіти,

особистої компетентності на всіх рівнях; пріоритет духовного начала перед матеріальним; розвиток громадської самодіяльності й формування громадської думки; постійну увагу до молодіжного середовища як визначального чинника людського життя в майбутньому.

Потреби модернізації українського суспільства в контексті сучасних цивілізаційних змін потребують посилення уваги до інтересів і потреб конкретної особистості, задля якої і повинні здійснюватися будь-які реформи.

4. Політичний процес

Щодо виникнення політики, то е дві точки зору-- немарксистська і марксистська. Представники першої точки зору (Д. Шкклз, Р. Даль та ін.)вважають, що політика виникла одночасно з формуванням стійких груп людей, об'єднаних спільними інтересами та цілями. В цих групах виникають відносини панування і підпорядкування, поступово формуються відповідні органи політичної влади та політичні інститути. Представники марксистської точки зору вважають, що політика виникає лише на етапі класового розшарування суспільства. Основним суб'єктом політики виступає панівний у суспільстві клас, який визначає зміст і спрямування політики у державі. А взагалі то проблема політики знаходиться у центрі уваги дослідників не одне століття й. найбільш розповсюдженими є теологічні, натуралістичні і соціальні пояснення політики.

Теологічний підхід формується в І тисячолітті до н. е.; він зводився до божественного трактування політики, її джерелом і регулятором є Бог, а людина - лише виконавець Божої волі й тому не повинна втручатися у політичний процес. У середині І тисячоліття до н. е. спостерігається деяка раціоналізація поглядів людей на політику. В творчості Платана та Арістотеля політика та влада виступають результатом не лише Божественних сил, але й людських прагнень. Людина іменується "істотою політичною". В епоху Середньовіччя політика і влада виступають як результат поєднання невидимих надприродних Божественних сил і колективних дій людей. Така тенденція проявляється у творчості соціального філософа й теолога Фоми Аквінського.

Теологічне пояснення політики не відійшло цілком у минуле: й сьогодні багато дослідників, політиків, пересічних громадян твердо переконані, що влада й політика - від Бога,причому хороший політичний лідер є нагородою за праведну поведінку людей, а поганий - карою за гріхи.

Натуралістичний підхід до політики ставить у центр природні чинники

розвитку політики, а саме природне середовище, географічне розташування країни, клімат тощо. До натуралістичних теорій політики відносять географічні, біологічні, психологічні концепції політики.

Географічні концепції в ролі детермінант політики ставлять територіальні, природні, фізико-кліматичні явища. Засновником цієї концепції є французький політичний діяч Ж. Боден. Він створив теорію, яка розкриває вплив на поведінку людей трьох типів клімату - холодного, помірного,спекотного. Природні умови, на його думку, зумовлюють особливості життя людей і, таким чином, визначають доцільність певної форми держави. Жителі півночі, гірських регіонів створили демократію чи виборні монархії; для мешканців рівнин характерні монархії, для жителів півдня - деспотії.

Тісний зв'язок географічної теорії політики з практичними проблемами зумовили появу теорії геополітики, яка вивчає залежність політичної діяльності держав від географічних чинників, у т. ч. від географічного розташування держав.

Авторами біологічної теорії політики є італійські мисли телі XIX ст. Ч. Ламбразо та М. Нордау.Ці теорії пояснюють природу політики біологічними даними індивідів. Вони побудовані на синтезі фізіології, генетики і біології індивідів. Представники цієї теорії вважають, що визнання вирішальної ролі у політичній поведінці індивіда його нстинктивних, генетичних та інших якостей є достатньою умовою ефективного функціонування політичної системи суспільства.

Формування психологічної теорії політики припада на XVIII - XIX ст. ст. її представники - Г. Тард, Г. Лебон, Л. Гумплович, А. Дільтей, Е. Дюркгейм та ін. Основними чинниками, які визначають політичний розвиток суспільства є такі психологічні якості людей, як сміливість, мужність, рішучість, агресивність та ін.

Соціальний підхід до політики (соціально-економічні, правові, демократичні, соціально-культурні, культурно-антропологічні та інші теорії є

найрозповсюдженішим напрямком у дослідженні політики. Спільним для названих теорій є розгляд політики як результату насамперед соціальних чинників.

Соціально-економічні теорії політики пояснюють походження і розвиток політики визначальним впливом економічних відносин суспільства. Цієї теорії притримуються марксисти, які розглядають політику як концентрований вираз економіки.

Правові політичні теорії (Р. Моор, Г. Макдональд та ін.) як основний системоутворюючий чинник політики розглядали право. На їх думку, право забезпечує чітку взаємодію рівновагу політичних структур та інститутів, сприяє динамиічному розвитку політичної системи суспільства.

Серед функцій політики виділяють такі:

• функцію управління • розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;

• прогностична функція • визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо;