Сторінка
6

Політика як соціальне явище

• функція інтеграції полягає у об'єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;

• мобілізаційно-організаційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

• ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;

• виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів- тобто їх включення у політичне життя;

• інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, способи і методи її зміни. Тобто, політика має своїм завданням створювати нові - прогресивніші форми соціальної організації життя.

Політика це і наука, і мистецтво.

Характеристика політики як науки наочно проявляється в досягненні великих цілей І в реалізації суспільних політичних акцій. Наприклад, при розробці політичного курсу країни на той чи інший період необхідна розробка наукового обгрунтування, яке б врахувало достатність матеріального забезпечення економічних реформ, що визначені, врахування рівня готовності населення країни підтримати цей курс, врахування ставлення урядів провідних країн світу до проведення нового політичного курсу. Окрім цього, слід враховувати відомі закономірності розвитку самої політичної системи, її взаємозв'язки, взаємообумовленність з іншими аспектами суспільного життя. Важливо співвіднести політичний курс з рівнем економічного розвитку країни і з існуючим в ній політичним режимом. Ілюстрацій у підтвердження того, що політика - це наука, можна навести чимало. Зокрема, політика реформ в сучасній Україні. Успіхи і недоліки, помилки суттєво обумовлені рівнем наукового забезпечення політичного курсу, що проводиться.

Але політика - це не лише наука. Компенсацією того, що не взмозі зробити наука в політиці, є мистецтво. Останнє "допомагає пізнати Істину". Політика, як діяльність надзвичайно складна, вимагає від тих, хто її здійснює, тонкого маневрування, психологічного розрахунку у відповідних політичних рішеннях. Політика як мистецтво проявляється в діяльності, пов'язаній з інтуїцією, що допомагає політику в складних ситуаціях знаходити компроміси або прийняти неординарні (чи єдино правильні) рішення, що допоможуть вивести країну з кризи.

Висновки

Полiтологiя захоплює своєю невичерпнiстю i нацiленiстю на твор­чий пошук. Будучи синтезом фiлософського, соцiологiчного, icторич­ного i певною мiрою економiчного знания, вона обумовлює постiйне оновлення i переоцiнку усталених аналiтичних схем, звичних розуму i слуху дефiнiцiй, спонукає до нестандартних академiчних рiшень.

Статус i соцiальна роль цiєї науки i навчальної дисциплiни зале­жать вiд громадянських i академiчних позицiй дослiдникiв та потребив нiй суспiльства.

Полiтологiя - галузь соцiальних наук, яка дослiджує полiтичну сфе­ру сусiпльства. В цiй сферi здiйснюється управлiння соцiальними проце­сами i формуються структури управлiння, в першу чергу - держава.

Полiтична практика постiйно верифiкує icтиннiсть висновкiв i ре­комендацiї полiтичної науки, тому в нiй не припустимi грубi прорахун­ки i помилковi орiєнтири. Це висуває пiдвищенi вимоги до полiтологiв ycix piвнів i робить необхiдним "опис" певного унiверсального iмiджу полiтолога. На Заходi, що став батькiвщиною полiтологiї, статус по­лiтолога визначається мiстким словом "державознавець", хоча його спецiалiзацiя є значно ширшою. Але iдея державностi, втiлена у своїй нацiональнiй державi, для полiтолога - "свята святих" i є вищим авто­ритетом в наукових розвiдках. Полiтолог аналiтично i прогностично обслуговує свою державу, i цим самим задовольняє потребу свого сус­пiльства в стабiльностi i процвiтаннi. .

Полiтологiя - наднацiональна наука i загальносвiтове теоретичне надбання, продукт колективної синтензованої полiтичної думки бага­тьох поколiнь вчених рiзної iдеологiчної орiєнтацiї.

Література.

1. Беляев А.А. Политика и ее роль в развитии общества // Социально-политические науки.- 1991.-№9.

2. Вебер М. Политика как призвание и профессия.//Избранные произведения.- М.,1990.

3. Даль Р. Природа политического процесса// Социально-политические науки.- 1990.-№10.

4. Денкэн Ж.-М. Политическая наука.- М., 1993.

5. Лузан А.О. Політика і суспільство//Політологічні читання.- 1993.-№1.

6. Пойченко А.М. Політика: теорія і технологія діяльности.- К., 1994.

7. Рікер П. Навколо політики.- К., 1995.

8. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики.//Навч.посібник для студентів.- К.,1996.

9. Холод В.В. Лекції з політології.//Навч.посібник.-Суми: 2001.-407с.

10. Щербина Н.С. Политика и мир.// Вестник Моск. Ун-та.-Сер.Политические науки.-1998, №2.