Сторінка
3
Проблема харизматичного зв’язку між лідером і масами полягає в тому, що він є нетривким, може легко руйнуватися. Політичний лідер (і харизматик не виняток) завжди перебуває під пильною увагою оточення. Публічність передбачає контроль, принаймні з боку громадської думки. Змушений придушувати будь-які форми масового невдоволення, спираючись на безперечну підтримку війська, гетьман усе ж намагався враховувати вияви громадської думки, адже неприборкана стихія масового виступу може вмить зруйнувати і його владу, і всі здобутки національно-визвольної боротьби. Харизматичний лідер особливо чутливий до підтримки його ідей та дій масовою свідомістю. Він є її породженням, її Героєм.
У національно-визвольній боротьбі гетьман спирався на більшість народу, масу тих, хто, як і він, зазнавав утисків у Речі Посполитій. Єдність народної маси, колективна сила у поєднанні з умілим керівництвом, за щирим переконанням гетьмана Б. Хмельницького, здатна подолати спільного ворога – польських магнатів і шляхтичів. При цьому проголошувалося: керівник держави готовий „вибити з лядської неволі” та захищати увесь народ руський.
Упривілейованою верствою й соціальною опорою влади у Війську Запорозькому було козацтво. Центральний провід належав гетьманові та козацькій старшині. Довгі часи бездержавності створювали проблему формування провладної національної еліти. Віддана гетьманові еліта виросла з 1) кола прихильників його харизми, 2) родичів, 3) перевірених бойових командирів, 4) колишньої польської та „перефарбованої” української шляхти. Так історично склалося, відзначає Б. Кухта, що „Б. Хмельницькому довелося „на ходу” створювати власну еліту, використовуючи частково і сполонізованих нащадків колишніх славних родів” [24].
Щоб вивільнити себе від надмірного контролю знизу, обмежити дію охлократичного чинника, харизматичний лідер прагне трансформувати підстави панування. Гетьман Б. Хмельницький вирішує протиріччя між загрозою втрати харизми та необхідністю розбудови системи інститутів державної влади двома шляхами: 1) особливу увагу приділяє формуванню адміністративного апарату, системи управлінської комунікації, виконавській дисципліні; 2) шукає способів легітимного перетворення харизматичного особистого авторитету на харизматичний авторитет посади [25]. М. Вебер вважає, що в ситуації з харизматичним лідером важливим є питання про успадкування влади та визначення способу, яким воно вирішується [26].
Харизматичне лідерство, засноване на національній ідеї, не могло з’явитися в посткомуністичний період. По-перше, в Україні не було власної самостійної еліти. По-друге, вихована на ідеях соціальної рівності, еліта радянських часів виявилася неготовою до кардинальних перетворень усієї суспільної системи. По-третє, необхідно було зламати стереотипи інтернаціонального мислення та підготувати грунт для згуртування громадян на основі загальнонаціональних цінностей. Процес визрівання тривав довго, боляче, аж допоки харизма не знайшла своє персоніфіковане втілення. В. Ющенко, в якого вірило його безпосереднє оточення та численні прихильники, випромінював переконаність у доцільності своїх дій, вселяв віру в перемогу мас.
У ході „помаранчевої революції” відбувся злам стереотипів мислення більшості українського народу, що стимулювало зростання самооцінки. Це була перша й найсуттєвіша перемога. Україну по-новому сприйняв світ. Національна самоідентифікація наближала народні маси до мети, вказаної лідером: європейські стандарти життя, ліберально-демократичні свободи, національна патерналістська держава.
Неспроможна самотужки створити новий суспільний проект, народна маса покладалася на свого лідера. І зовсім не сподівалась, що буде ще раз ошукана. Лідер здавався таким близьким і зрозумілим . Виходець з народних мас, він уособлював народ.
Наприкінці лютого 2005 року, за даними соціологічної служби „Український барометр”, 52 % українців, що проголосували за В. Ющенка у „третьому турі” президентських вборів, визнавали його „вождем”, „організатором мас”, „лідером нації”. Водночас ніхто з них не міг пояснити, який він є насправді.
Надмірні сподівання неминуче мали привести до краху ілюзій. Але не тільки в ілюзорності сподівань приховуються причини сучасної кризи відносин „харизматичний лідер – політична еліта – маси”. Визначимо основні з них.
1. Потреба в харизматичному лідерстві виникає тоді, коли організація суспільно-політичної системи не відповідає інтересам національної безпеки, уявленням про суспільні ідеали, норми та цінності. Основна функція харизматичного лідера – запропонувати такий суспільно-політичний проект, який би гармонізував суспільні відносини, забезпечив стабільність, сприяв прогресові. Досягненням політики Президента України В. Ющенка стала демократизація відносин у державі. Але, водночас, намітився дисбаланс в інших сферах, зокрема, в базисній економічній сфері суспільства.
2. Прорахунки в кадровій політиці, неспроможність організувати міцну команду підірвали довіру мас до харизми В. Ющенка. Зникла переконаність у тому, що влада чесна перед виборцями й прозора у своїх діях. Першим кроком до зниження рівня харизматичності Президента України стала невмотивована відставка Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко восени 2005 року. Національну еліту поглинула хвиля боротьби за вплив на Президента, за владний вплив узагалі.
3. Залишилися невирішеними нагальні питання, пов’язані з виробленням національної стратегії на всіх напрямах. Напередодні виборів високими були очікування електорату щодо сильного лідера, харизматичної особистості, спроможної об’єднати й повести за собою народ, Схід і Захід України. Вони не були реалізовані. І ще. Там, де є спроба побудувати і втілити в життя новий суспільно-політичний проект, завжди знайдуться сили зовнішнього впливу. Політика В. Ющенка виявилася надміру залежною від таких впливів.
Висновки
Нація (народ) і організовані народні маси завжди виявляють певний (більший чи менший) рівень згуртованості, що стає можливим завдяки дії механізмів самоідентифікації, лідерства і контролю. Водночас вони постають неоднорідними, соціально, етнічно і релігійно строкатими утвореннями. Політика відображає інтереси певних соціальних груп, проте її реалізація, вважає М. Хевеші, виявиться неможливою, якщо владна еліта ігнорує громадську думку та поведінку народних мас, часто зумовлену ірраціональними імпульсами колективного несвідомого [27]. Істинним таке твердження стає за умови наявності опозиційного сильного, харизматичного лідера, переконаного в своєму місіонерському покликанні змінити несправедливий суспільний устрій, здатного вселити таке переконання в колективну свідомість, надихнути народну масу на колективний подвиг в ім’я світлої ілюзорної ідеї про наближення царства справедливості на Землі.
Завантажити реферат