Сторінка
2

Хто стане третім Президентом України? Про ідеологічні метаморфози наступних президентських виборів

За яку ж ідеологію, політичну силу (гіпотетично, але на базі існуючого стану справ та доступної інформації) громадяни України можуть віддати свої голоси на президентських виборах 2004 року? За якою лідера, ідеолога, провідника проголосують?

Спробуємо спрогнозувати ситуацію, базуючись на основних ознаках помітних на сьогодні в Україні ідеологій.

Почнемо з питання, що стосується ставлення людей до власності.

За дванадцять років громадяни України, і навіть найрадикальніші комуністи та найпрогресивніші соціалісти, все ж майже переконалися: планово-розподільча, соціалістична, комуністична економіка – безперспективна. Навіть Китай те підтвердив, хоч і розвивається під червоними прапорами, одначе з ринковою економікою.

Отже, гасла: земля – селянам, фабрики – робітникам, мир – народам і їм подібні не спрацюють на майбутніх виборах у програмі навіть прихильників найрадикальнішої лівої ідеології. Як не спрацюють і програмові заяви радикальних прихильників власності ліберальних демократів. Бо, як підтвердив історичний досвід, таку ідеологію можна сповідувати, і її легко сповідує багата, заможна людина. До того ж найпотужніший європейський лібералізм давно підтвердив, що примат матеріального над духовним – це теж загрозлива крайність, нонсенс. І обходиться він досить дорого – втратою моральних засад, деградацією духовних цінностей, які виявляються для людини, зрештою, значно важливішими, ніж матеріальні блага.

Не здобули помітних дивідендів після 2002 року й соціал-демократи (об’єднані). Значно підупав рейтинг демократів християнського забарвлення. Інші ідейні течії, образно кажучи, ледь жевріють. Отже немає підстав серйозно брати їх до уваги в контексті президентських перегонів.

Тепер щодо питання влади, ставлення до неї, її авторитету в народі.

Навряд чи хто, навіть із сьогоднішніх пропрезидентських сил, ставитиме на майбутніх виборах на таку, якою є нинішня влада. Адже в очах народу вона надто багато втратила. І не в останню чергу через нечіткість національного самовизначення, неспроможність вирішити найболючіші проблеми більшості пересічних громадян. Практично усі політичні блоки і сили (найперше – політичні партії) на майбутніх президентських виборах одночасно, на свій смак, критикуватимуть владу і закликатимуть до її зміни. Це – випробуваний і ефективний шлях. Він хоч і не дуже „свіжий”, але у той чи інший спосіб завжди дає результат. Бо владу частіше не люблять, ніж люблять. Така вже людська психологія.

Далі поміркуємо про духовні засади українського соціуму, світосприйняття громадян. Це – найскладніший аспект стосовно суті ідеологій, жодна з яких на майбутніх виборах, як на нашу думку, не матиме помітних переваг. Хіба що можуть розраховувати на перевагу виключно народно-демократичні сили, праві, а точніше – правоцентристи. Навіть за певного розколу Руху, зниження популярності націоналістів, відчутних деформацій правоцентриського табору взагалі, духовна прозорість і національна чесність в його лавах все ж залишилася незмінною, відчутною і привабливою. Умова, за якої правоцентристи змогли б виграти президентські вибори, єдина, але вагома: єдність, ставка на одну яскраву особистість, її послідовність, що супроводжується великою недовірою до усіх можливих попутників.

За ідеологією, політичною силою значна частина громадян йде, глибоко не вдаючись у їх ревізію, пізнання їх сутнісних основ, ознак та характеристик, саме завдяки програмовим, мітинговим, виборчим гаслам.

Ось який вигляд це мало на останніх виборах до Верховної Ради України, та, власне, й на усіх попередніх. Гасла основних політичних сил були такими:

· Комуністи: справедливість, порядок, свідомість.

· Соціалісти: справедливість, правда, рівність.

· Ліберальні демократи: власність, свобода, партнерство.

· Соціал-демократи: справедливість, свобода, солідарність.

· Християнські демократи: власність, свобода, батьківщина.

Резюме: практично всі ідеології, ідеологічні напрямки "експлуатують" такі гасла, як справедливість, свобода, власність, та (значно менше) – свідомість (комуністи), правда і рівність (соціалісти), батьківщина (християнські демократи). Та головне: в жодній з перерахованих ідеологій не можна навіть вловити своєрідності суто національного, власне українського духу. Впродовж усіх років незалежності України він простежувався лише у національних демократів (Рух), у націоналістів (КУН). Та й усе.

Про ідеолого-стратегічну невибагливість, однотипність політичних сил в Україні свідчать і численні повторення у розділах їхніх програм. Так, на минулих виборах у програмах один до одного копіювалися економічні розділи. Наприклад, пріоритети економічного розвитку України співпали практично повністю у блоків "Наша Україна", "За єдину Україну!" та СДПУ(о). Програми цих трьох основних учасників виборчого процесу включали у себе такі моменти:

1.Зміна податкової політики, що слід було розуміти як спрощення і забезпечення стабільності податкової системи.

2. Викорінювання корупції та бюрократизації в державному управлінні економікою, для чого пропонувалося реформувати правоохоронну та судову системи.

3. Захист внутрішнього ринку, що передбачає приведення у відповідність українського законодавства з міжнародним (також розглядається вступ до ВТО). 4. Створення нових робочих місць декларується в такому дусі: "Забезпечити нові робочі місця в Україні" ("Наша Україна"). Або: "Стабільне забезпечення громадян роботою на основі створення нових робочих місць" (СДПУ(о)).

5. Розвиток малого і середнього бізнесу. Тут "Наша Україна", зокрема, пропонує пільгове кредитування молоді, а блок "За єдину Україну!" декларує державну підтримку малого і середнього бізнесу.

6. Підвищення заробітної платні до рівня прожиткового мінімуму.

Повторення, копіювання ідей, лозунгів, програмових заяв і обіцянок, елементарний політичний плагіат – найяскравіше свідчення не просто ідейної бідності, "жебрацтва", браку у багатьох політичних партій і об’єднань власного ідейно-духовного обличчя, але й спроможності бодай елементарно зацікавити, схилити електорат на свій бік.