Сторінка
4

Поняття, суб’єкти підприємницької діяльності, поняття та види представництва, укладання мирової угоди при банкрутстві

Повноваження на ведення справи в арбітражному суді дають представнику

право на учинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних

дій, крім: підписання позовної заяви, передача справи в третейський суд,

повної або часткової відмови від позовних вимог і визнання позову, зміни

предмета або підстави позову, висновки мирової угоди, передача повноважень іншій особі (передовіреність), оскарження судового акта арбітражного суду, підписання заяви про винесення протесту, вимоги примусового виконання судового акта, одержання присуджених майна або грошей. Повноваження представника на вчинення кожного з зазначених дій повинні бути спеціально передбачені в дорученні, яке видано особою, яку він представляє.

На підставі довіреності на ведення справи представник вправі: знайомитися

з матеріалами справи, робити виписки з нього, знімати копії, заявляти

відводи, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти

клопотання, представляти свої докази і розуміння по усім виникаючим у ході

арбітражного процесу питанням. Про право вчинення таких дій не потрібно

спеціальної вказівки в дорученні.

ІІІ. Укладання мирової угоди при банкрутстві.

Мирова угода як спосіб оформлення домовленості про врегулювання спору досить часто використовується в судовій практиці багатьох країн. В Україні такий засіб припинення провадження в судовій справі передбачають Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. № 1501—VI

(далі – ЦПК) та Господарський процесуальний кодекс України від

6 листопада 1991 р. № 1798-ХІІ (далі – ГПК). Згідно з положеннями зазначених нормативних актів, розв’язання спірних проблем між боржником і кредитором шляхом укладення мирової угоди є припустимим на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення. Законодавство про банкрутство раніше такої форми врегулювання

проблем між боржником і кредиторами не передбачало: Закон України “Про банкрутство” від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ не містив положення про мирові угоди, хоча у цій категорії справ застосовувалися положення АПК України. Тому в процесі здійснення реформи законодавства про банкрутство разом з іншими змінами до зазначеного вище закону в 1999 році увійшли положення про мирову угоду (розділ ІV “Мирова угода”). При цьому закон був викладений у новій редакції та отримав нову назву – Закон України “Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом”. Згідно з Законом України “Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон про банкрутство), мирова угода – це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника. Наслідком досягнення домовленості про прощення боргу є припинення відповідного зобов’язання. Відповідно до зазначеного закону мирову угоду визнають ще й судовою процедурою (з чим важко погодитись), яка застосовується до боржника в межах відкритого провадження в справі про банкрутство, а також засобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у плані санації.

УЧАСНИКИ МИРОВОЇ УГОДИ

За загальним правилом сторонами мирової угоди в судовому провадженні є боржник і кредитор, які виступають у відповідній судовій справі сторонами: в позовному провадженні це позивач і відповідач, а в справах про банкрутство – боржник і його кредитори. Законодавство про банкрутство встановлює перелік кредиторів, які можуть брати участь в обговоренні та укладенні мирової угоди. Мирова угода укладається щодо вимог, забезпечених заставою, другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, передбачених у ст. 31 Закону про банкрутство. Таким чином, мирова угода не укладається щодо: виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, включаючи відшкодування кредиту, отриманого з такою метою; витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, включаючи витрати на роботу ліквідаційної комісії, оплату праці арбітражних керуючих, витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і

збереженням майнових активів банкрута; оплати державного мита, на публікацію будь-яких оголошень у справі про банкрутство; проведення аудиту, якщо він проводився за рішенням господарського суду. Від імені боржника мирову угоду укладають сам боржник-підприємець, керівник боржника, повноваження якого як законного представника визначені в установчих документах відповідної юридичної особи, або арбітражні керуючі в процедурі судової санації та ліквідації. В процедурі санації такою особою є керуючий санацією, а у ліквідаційній процедурі – ліквідатор. Від імені кредиторів рішення про укладення мирової угоди простою більшістю голосів приймає комітет кредиторів. Необхідною умовою затвердження мирової угоди є наявність письмової згоди кредиторів на її укладення, вимоги яких

забезпечені заставою. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів. Слід звернути увагу на особливості процесуального становища органів кредиторів у справах про банкрутство. З порушенням

провадження в справі про банкрутство та утворенням зборів і комітету кредиторів окремі кредитори втрачають право виступати в суді від свого імені. Всі найважливіші функції в справі про банкрутство виконують зазначені колективні органи кредиторів. Кредитори здійснюють свої права в судовому процесі через зазначені органи. Від імені державних органів, які мають право брати участь у справі про банкрутство з боку кредиторів, мирову угоду підписує керівник відповідного органу за місцезнаходженням