Сторінка
2

Організаційно-правові форми підприємництва

Підприємництво може здійснюватись в різних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємництва є:

1. Одноосібне володіння (за законодавством України це може бути приватне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності громадянина України; сімейне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сім’ї; фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності);

2. Партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; певне товариство; командитне товариство);

3. Корпорація – юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників.

Крім того, законодавством України передбачені народні, орендні та державні підприємства, які теж можна віднести до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікованою або некваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основних організаційних форм виробничого підприємництва.

Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння або особиста власність. Одноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. Одноосібна власність охоплює 10-14% фінансового обсягу всього американського бізнесу. Звичайно, одноосібний підприємець є універсалом: генеральний менеджер з продажу, збуту, реклами, фінансів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одноосібника не дуже високий порівняно з великими фірмами. Ця форма має ряд переваг:

- власникові фірми повністю належить прибуток фірми;

- володар фірми має низькі витрати по організації виробництва;

- невеликі розміри фірми дозволяють власникові підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.

До недоліків особистого володіння відносяться:

- обмежені можливості для розширення виробництва;

- не сприяння банків у наданні значних кредитів;

- необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;

- власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.

Друга організаційна форма виробничого підприємництва – це партнерство або товариство, яке передбачає об’єднання капіталів дво або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його членами містить такі пункти:

- повноваження кожного партнера;

- тривалість угоди;

- суму, інвестовану кожним партнером;

- схему розподілу прибутків і можливих збитків;

- заяву про фінансові необхідні процедури в товаристві;

- процедуру прийняття нових партнерів і ліквідації товариства.

В 1997 році в Україні було зареєстровано понад 16 тисяч господарських товариств. Партнерство має такі переваги:

- широкі можливості для розширення виробництва;

- збільшення можливості одержання кредиту;

- залучення професійних менеджерів.

Недоліки цієї організаційної форми проявляються в таких аспектах: при генеральному партнерстві, на випадок банкрутства фірми, усі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1% власності фірми, відповідає на рівних з тим, кому належить решта 99%. Складності виникають при ліквідації і реорганізації на інші види виробництва. Зокрема передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва – це корпорація. Об’єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосередження функцій управління підприємством в руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодавством право на довічне існування незалежно від змін складу власників капіталу. Невід’ємна особливість корпорації полягає в тому, що на випадок банкрутства вона відповідає за своїми зобов’язаннями лише майном корпорації, а не майном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відповідальністю.

Корпорації займають панівне становище в економіці багатьох розвинених країн за обсягом вироблюваної продукції або наданих послуг.

Поєднання різноманітних форм власності надає необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, які поєднують в собі переваги великих і малих господарських форм. Зі збільшенням розмірів підприємств збільшується кількість підприємств, які контролюються корпораціями.

Весь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини:

І. Дивіденди (проценти) для отримувачів акцій;

ІІ. Реінвестування.

Основні переваги корпорації:

- можливість мобілізації додаткових капіталів шляхом випуску цінних паперів;

- використання наукових методів управління і професійних менеджерів;

- можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дозволяє гнучко орієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;

- корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювались її власники.

Корпораціям властиві і певні недоліки, серед них слід виділити такі:

- високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім – дивіденди акціонерів при їх виплаті;

- значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;

- більша регламентованість з боку держави.

Порядок корпоратизації підприємств визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993 року №508. Корпоратизації також підлягають державні підприємства, закриті акціонерні товариства, більше ніж 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничі та науково-виробничі об’єднання, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством.

3. Види підприємств.

Розглядаючи такий аспект, як “власність”, слід зупинитись ще і на таких підприємствах:

Приватне підприємство – це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати податків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може найняти професійного менеджера. Розмірний аспект приватного підприємства законодавче не обмежується. Економічна привабливість створення такої форми підприємництва відображається можливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, тощо, розміри яких встановлюються ним самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.