Сторінка
2

Первісні графічні елементи в композиції

Численні вимоги, що ставляться до знаків візуальних комунікацій, визначають у цілому узагальнений характер форми. Це дає змогу транс­формувати образ знака без шкоди для його змісту та втрати естетич­них властивостей. Найбільш просте, лаконічне накреслення мають знаки орієнтації та сигналізації (дорожні знаки, покажчики, піктограми і т. п.), де потрібні швидкість сприйняття та наступні за ним дії.

Сучасне проектування знаків і знакових систем неможливе без оволодіння традиційними художньо-графічними техніками і новітніми технологіями, засобами формалізації об'єктивних властивостей прото­типів знакових образів, а також науково обґрунтованими принципами формотворення специфічних творів мистецтва графічного дизайну.

2.Основні етапи становлення промислової графіки

У давнину символічне зображення видів товарів називали клей­мом, потім з'явилась назва торгова марка і лише з кінця XIX сто­ліття - узаконений термін "товарний знак".

Як відомо, своєю появою товарний знак зобов'язаний розвиткові товарно-грошових відносин і відокремленню ремесла з натурального господарства в самостійне товарне виробництво. Тоді-то і з'явились прообрази перших знаків кустарів-ремісників, що являли собою авторський підпис на виробах. Такі знаки зустрічаються на побуто­вих предметах, інструментах, зразках зброї в стародавній Асирії, Єгипті, Греції, Римі та інших країнах.

Із моменту своєї появи функція знака полягає в охороні власності і авторського пріоритету. Тільки завдяки особистому клейму до нас дійшли прізвища майстрів ремісничого дизайну та будівничих Київ­ської Русі Х-ХІІ століть.

У добу Середньовіччя різноманітність суспільної, торговельно-побутової діяльності, поява численних ремісничо-цехових та тор­гових підприємств у містах Західної Європи викликала необхідність використання цехових знаків, знаків-вивісок, товарних, гераль­дичних знаків, фамільних гербів тощо. Найбільш цікаві зразки такого дизайну являли собою ковані, розписані кольоровими ема­лями знаки, найрізноманітнішими були прийоми стилізації фор­ми. Вони або з абсолютною точністю відтворювали зображення, або передавали основні характеристики знакового образу в украй спро­щеному вигляді.

Досить багато збереглося цікавих знакових форм періоду євро­пейського Відродження; серед них емблеми перших книгодрукарів, власників мануфактур, будівничих, зброярів і т. п. Під впливом пануючих стильових особливостей в архітектурі та образотворчому мистецтві іншої форми набувають знакові образи. Як правило, це були мініатюрні гравюри, оздоблені візерунковими рамками, з багато­слівними сюжетними композиціями, переважно міфологічного змісту. Їх авторами були найвидатніші художники того часу, навіть такі, як А.Дюрер, Гольбейн молодший та інші.

Після великих географічних відкриттів (ХV-ХVП ст.), коли особ­ливо пожвавився розвиток ремесла і мануфактурної промисловості, а торгівля вступила до фази широких міжнародних зв'язків, євро­пейський товарний знак перебуває у постійному розвитку. Наприк­лад, тільки у Львові в XVI столітті існувало понад 20 цехів: ковалів, слюсарів, лимарів, сідлярів, мечників та ін., і кожен цех мав свою виробничу мітку – знак. Крім цього, найдосвідченіші майстри мали право особистого клейма. Поступово закладалося законодавство, що охороняло пріоритет виробників товару. Підробка товарного знака цеху або особистого клейма майстра вважалася серйозним злочином. Розвиток знакового законодавства по-своєму віддзеркалював рівень економіки та товарного ринку, ставив серйозні вимоги до графічної виразності самих знаків, демонструючи і розвиваючи естетичні смаки споживачів ремісничого дизайну того часу.

Із розвитком капіталістичних відносин новий якісний поштовх у "промисловій" графіці відбувся внаслідок виникнення місцевих, націо­нальних виставок-ярмарок. Як уже зазначалося, в 50-х роках XIX століття започатковано проведення всесвітніх промислових виставок, де демонструвалися найкращі досягнення в усіх галузях людської діяльності. Символами промислової могутності, крім "живих" експо­натів, були їх зорові образи. Фірмовим і товарним знакам належала роль візитних карток як товарів, так і товаровиробників. Найвідоміші художники, архітектори, майстри декоративно-ужиткового мистецт­ва, народних промислів працювали над створенням іміджу як країн-учасниць, так і окремих підприємств. Саме в цей період Паризька конвенція про охорону промислової власності виділила товарні знаки із загального поняття клейм, визнала їх об'єктом виняткового права.

У композиції товарних знаків другої половини XIX – початку XX століття вражає, перш за все, різноманітність прийомів, засобів, сюжетів, широкий діапазон використання прообразів рослинного і тваринного світу, поєднання в загальній композиції технічних, де­коративних форм з елементами фауни та флори на принципах але­горії, завуальованого підтексту.

Багато знакових форм дореволюційного періоду (до 1917 р.) в Україні, Росії, Прибалтиці було виконано на справжньому високо­художньому рівні, що точно відповідав споживчим характеристикам товарів.

За роки радянської влади, внаслідок планово-адміністративного ведення господарства, централізованого розподілу товарів, низької купівельної спроможності населення, відсутності конкуренції то­варів на внутрішньому ринку в колишньому СРСР, обмеженого до­ступу населення до високоякісних закордонних товарів, значення товарного знака було зведено практично нанівець. Якщо в окремих галузях і були окремі приклади промислової графіки (кондитерська, парфумерна, машинобудування), то в більшості вона не відрізнялась художніми якостями.

У 60-ті роки урядом колишнього СРСР було вперше визнано не­нормальність такого положення і звернуто увагу на потребу у вироб­ництві не тільки промислових виробів, конкурентоспроможних на світовому ринку, а й рекламної поліграфічної продукції, що було поштовхом до появи організаційних передумов для відродження художньо-проектної діяльності в галузі графічного дизайну.

До початку 90-х років в Україні існувала певна система художнього проектування: Філія головного науково-методичного центру з технічної естетики (ВНДІТЕ) у Києві, проектні бюро технічної есте­тики на виробництвах, було відкрито ряд відділень з підготовки спеціалістів-дизайнерів середньої та вищої кваліфікації. Але по-справж­ньому розвиток графічного дизайну не відбувався і не міг відбутися, бо це можливо тільки в умовах природного розвитку ринкової еко­номіки, "здорової" конкуренції товарів і технологій їх виробництва, розвиненої системи реклами.