Сторінка
2
Біля мами й дочка прилучалася до прекрасного. Хіба зможе забути вона той день, коли шестирічною щебетункою приймала (від кого - не пам'ятає) в дар кольорового олівця як винагороду за гарну гру в любительській виставі в селі. Цей олівець, як найдорогоцінніший скарб, тримали дитячі рученята. За малюванням Парася і їсти не хотіла, та й часу не стачило їй: на аркушах паперу "ходили" сонце, райдуга, листочки соняшників і кущі ружі. Усе чомусь у неї мало бути на землі. Може, тому, що справді і сонце, і небо, і райдуги казкові із землі обдивляються і, лише на землі стоячи, можна відчути їх неповторну красу.
Потім уламок того олівця довго зберігався як сімейна реліквія в домі Процюків. Може, саме ним Параска робила перші ескізи до вишивок і сорочок, рушників, киптариків. На жаль, ці дорогі малюнки не збереглись, а можливо, якраз у них і слід шукати початок таланту Параски Петрівни.
А ще любила вона в дитинстві вишивати і виліплювати всілякі іграшки. Важко перекинути нині місток між отими незграбними півниками чи песиками з жовтої глини і традиціями народної кераміки, та, на диво, залюбилася її дівоча фантазія у глину. Та й що тут дивного. Глина - це та ж земля, що родить квіти, виколисує у своїх долонях дощ і вітер.
А роки - як пісня. Роки - як промінь . Став Процюк першим в Чернятині головою колективного господарства.
Спочатку було нелегко сім'ї Процюка, і Параска, здобувши семирічну освіту, пішла до колгоспу, невдовзі стала ланковою. Працювала з дівчатами на буряковому полі, як кажуть, від зорі й до зорі. Але верталася з піснями.
Ой зацвіли фіялочки, зацвіли, Аж всі гори з долинами покрили .
- Йду, бувало, полем, на волошку гляну, зірву і думаю, з якими б то квітами її блакить гармоніювала,- каже Параска Петрівна.
Верталась вона додому з великим оберемком квітів. Милувалась ним по дорозі, приглядалась до кожної квіточки вдома, розкладаючи в слоїки. Часом поривалась взятися за олівець. Та не було де - тіснота в хаті. А ще й часу бракувало: вечорами треба було щось робити по господарству .
Хтось із великих і мудрих людей сказав, що лише той має право жити на землі, хто дав життя бодай одному деревцю. Яка велика мудрість і пророцтво! А в Чернятині, та ще й на вулиці Зеленій, що тільки не росте. Ось господарство Параски Петрівні Кам'яниця під бляхою, позад неї - літня кухня, збоку, під сливою - криниця. Куштуєш воду - аж зуби ломить. Стіни хати знизу, від землі, сині, а далі переходить сіє в зелене. І вже верхня частина десь на висоті вікон гармоніює з тлом саду. І зелений дах тепер нагадує зеленувато-синій човен, що пливе в зеленавих хвилях голубого моря.
А вздовж дороги, біля обійстя, бузок буяє, кущі калини, липа, черемша, каштани. І ніби замикає межі подвір'я верба плакуча. А яких квітів насіяла господиня ї городі! У зеленому майві справжний буйноквіт.
- Ми всі дуже любили садити особливо я, та й чоловік,- просто скупо сказала Параска Петрівна.
- А яку пору року найбільш любите?
- Все по-своєму файне. От весна злітає, як птах. Літо люблю. Всякого зела в ньому доста. Усе таке гарне - і стебельця, і листки, аж любо. Усе на олівець собі беру. Я в природі щось для себе вгадую .
Коли настає вечір, вона - у своєму казковому царстві квітів. Як добра господиня, припрошує гостя до світлиці, відчиняє навстіж двері - і перед очима дивовижний світ чар-квітів продовжує буяти, жити, полонить уяву, милує зір.
На стінах інших кімнат хвилюються маки, заворожують голубінню волошки, теплом дихають косиці.
Краса, коли вона справжня, непідроблена, - сильна і владна. Вона не відпускає, коли запричастишся нею. Чи женеш череду на пасовисько, чи садиш усяке зело на городі, а вона, краса, збиратиметься у твоїй душі, як хмари в травні, аби колись в щасливу мить натхнення бризнути рясним життєдайним дощем .
Параска Петрівна часто згадувала той час, коли син Ярослав вчився в Косівському художньому технікумі, десь там показав її мальовки, а відтак одного разу прийшов додому з професіональним художником.
Господиня розклала перед фахівцем десятки аркушів паперу. Він одразу ж звернув увагу на прості сюжети: квіти садові, квіти польові. А коли "прочитав" кожен букет, кожну квітку, його вразила різноманітність варіантів, за якою крився неабиякий дар декоративного переосмислення природи. Все, що буяло на листках білого паперу, було далеким від натуралістичного копіювання. Витончені кольори створювали неповторно характерні образи. І в квітах, і в фантастичних птахах, і в орнаменті, і в злагодженій гармонійності та стильовому компонуванні - в усьому ввижалися незвичайність, якась особлива свіжість.
Перед першою персональною виставкою, що проходила у Львівській картинній галереї, вона працювала з особливим піднесенням. За два місяці створила десятки малюнків серій "Квіти", "Жоржини", "Гвоздики", "Соняшники", "Маки", "Чорнобривці", "Садові квіти", "Квіткові пісні", "Врожай", "Павичі в квітах", "Півник". Понад шістдесят робіт репрезентували творчість самобутньої майстрині. Серед них найвищу оцінку глядачів і фахівців дістали композиції, близькі часом до натюрмортів: квіти у вазах або коши-ках, квіти і птахи. Рисунок їх довершений, плавний, впевнений і живий, колір вражає гармонією відтінків. Збентежена щирими потисками рук, торкала пелюстки жоржин і пояснювала: - Я завше думаю про те, аби кожна квітка була свіжою, новою, щоб вона тішила. З природи беру настрій, а вже фантазія творить .
Вдумливий глядач, певно, вловить у її творах глибинну традиційну символіку покутського краю, а в багатій палітрі виділить чорно-сині барви - символ жури і суму. Від оранжевих тонів повіє на нього теплом і радістю погожого дня, від зелено-голубих - буянням природи, від жовтих - веселим, святковим настроєм, лірикою кохання.
Дослідники творчості Параски Хоми говорять про розмах і безкрайність фантазії, соковитість кольору, вільну симетрію, невимушений ритм, уміння декоративно вирішувати площинність зображення, підкреслюють те, що художниця бере від природи певний настроєвий та колористичний мотив, а потім цілком вільно і сміли вона створює на аркуші площину, ніби розгорнуту композицію, виявляючи приховані в мотиві кольорові і пластичні ефекти, відкриваючи безмежні декоративні можливості навколишнього світу наголошують на тім що багата фантазія художниці поєднується з ліричністю, з поетичним світосприйманням, створюючи радісний гімн молодості землі.
Відома художниця С. Караффа-Корбут у книзі відгуків на виставці написала: "Шановній Парасковії Петрівні велике спасибі за велику працю й естетичну насолоду. Приємно було бачити це квіткове багатство у сучасному текстилі, на хустках ."
Завантажити реферат