Сторінка
4
Чому Леонардо створив таку композицію? Можливе пояснення таке: він глибоко почував взаємозв'язок усього сущих у світі -дерев, квітів, тварин, людей. Усі вони охоплені містичним поривом, що відповідає події. І якщо людина в порушенні здатний кричати, те чому кінь у такому стані не може встати дибки ? Думка художника далека від простоти. Подібна думка виражена в поемі Кольриджа "Старий моряк": "Той краще молиться, хто любить більше. / Будь-яка річ мала і велика; / Адже люблячий нас Бог/ Усіх створив і любить дорівнює всіх". Леонардо бачив загальне в емоціях людей і тварин. Його знаменитий малюнок коня, Лева і людину, коли усі вони в гніві ощирилися , - разючий приклад глибокого проникнення в суть життя. Але у випадку з "Поклонінням волхвів" було б занадто самовпевнене з'ясовувати його мотиви. Мистецтво жадає від нас частки власної уяви; у відношенні "Поклоніння волхвів" це особливо необхідно.
У центрі композиції малюнка як би піраміда; її вершина - голова Мадонни; праву діагональ складає протягнена рука Дитини і спина уклінного волхва. Ліва діагональ, трохи менш виражена, йде через схилене плече Мадонни і через голову ще однієї людини, що схилилося. Піраміду вінчає виконань динаміки арка з людей, що юрбляться навколо, схилених, що жестикулюють , що виявляють неймовірна кількість виразних поз. Символіку малюнка важко виявити до кінця, настільки він багатий, навіть перевантажений образами. Однак деякі символи на поверхні: зруйновані архітектурні спорудження - давно затвердилося в мистецтві символ падіння язичества; пальма, що коштує над Мадонною з Дитиною, - це Древо життя.
Якщо абстрагуватися від величезної попередньої розумової роботи і безлічі підготовчих ескізів, то варто сказати, що Леонардо працював над картиною тільки сім місяців - зовсім недостатнє для нього час, щоб закінчити картину, і зокрема проробити заднє тло. Але навіть у незакінченому стані, - і може бути, у ще більшому ступені, чим у закінченому, - " Поклоніння" ілюструє його техніку моделювання кьяроскуро (моделювання світлотіні, контраст світла і тіні). Його головний інтерес як художника ніколи не був зв'язаний з чи кольором з контуром, але завжди зі створенням ефекту тривимірного простору. "Картина вражає глядача тільки тоді, коли здається, що те, що насправді нереально, може відокремитися від тла, - писав він. - Яскраві фарби існують тільки для того, щоб підносити хвалу людині, що їх готує, тому що ніщо, зв'язане з ними, за винятком їхньої краси, не може приводити в замилування . Щось може бути намальовано огидними фарбами і усе-таки викликати замилування глядача, тому що представляється йому пластичним". Саме кьяроскуро в технічному відношенні є найбільш разючою рисою "Поклоніння". Здається, що фігури є з тіні й і тінь ідуть; деякі їхні частини проступають опукло, освітлені світлом, інші смутно уловлюються в тумані. Усі в цій картині не так, як було прийнято в мистецтві Кватроченто, коли різні фігури коштують поруч друг із другом, але не є частиною цілого, у якому границі між окремими фрагментами фактично стираються.
Приблизно до того ж часу, що і "Поклоніння", відноситися інша картина - "Святий Ієронім", також незакінчена. З 1845 року вона займає почесне місце в галереї Ватикану, хоча в більш ранній період, судячи з її виду, вона напевно переживала не настільки благополучні часи. Хтось розбив дерев'яну дошку на двох частин, одна з яких служила як стільницю; обидві частини порізно були виявлені в Римі близько 1820 року кардиналом Йосипом Фешем, дядьком Наполеона, і досить незграбно з'єднані. Як і "Поклоніння", "Святий Ієронім" дуже тонко змодельований у техніку кьяроскуро, з використанням чорних і білих тонів. Однак покриття лаком у XІ столітті перетворило ці тони в тьмяно-золотий і маслиновий. Леонардо представляє святого в покаяному екстазі, що б'є себе в груди каменем. Нічого мужнього немає в цьому старому, лисому і безбородому, сидячому в пустелі серед скель. У ногах старця розташувався лев - упасти його роззявлена, але, мабуть, він не ричить, а підвиває, виконаний жалю до борошн Ієроніма. (Вважається, що Ієронім, так само, як грек Андрокл, витяг скалку з лапи Лева, що розоряв околиці монастиря, і людина і лев подружилися. ) Виснажене тіло святого дане в складному повороті: кожен його член має як би власну вісь. Лінії картини, починаючи з нахиленого обличчя, спрямовуються вниз, починаючи з ноги - нагору, з лівої руки - горизонтально, і усі разом сходитися на груди, на тій крапці, у якій повинний ударити камінь.
Очевидно, Леонардо був захоплений самою темою картини "Святий Ієронім". У списку своїх робіт, зробленому близько 1482 року, він згадує "фігури св. Ієроніма", що припускає, що їхній було трохи Сьогодні, коли зусиллями католиків з'ясовано дещо зі справжніх діянь святого, цілком доречно сказати про нього кілька слів. Ієронім жив між 320 і 420 роками. Людина він був надзвичайно дратівливий , нездержливий на мову і неуживчивый, однак не ці якості послужили причиною його покаяння. Як і Леонардо, він був мислителем з дуже широким колом інтересів. Саме він уніс виправлення в старий латинський текст Євангелій і перевів Старий Завіт з єврейського на латинський, створивши тим самим так називану Библию-вульгату. Не менш знаючий він був і в дохристиянській літературі греків і римлян, так що декому з ранніх християн здавалося, що Ієронім знає занадто чи багато, що тими ж саме, цікавиться занадто багатьма заборонними темами. Сам Ієронім якось розповів про свій сон, у якому Христос дорікає його за захоплення Цицероном. Спрага знань зробилася для Ієроніма самою великою спокусою - так само як і для Леонардо. На картині Ієронім, очевидно, намагається перемогти ця спокуса. І для Леонардо знання стали як би прокльоном. Він випробував найбільшу повагу до знання і напевно відчував духовну спорідненість з цим християнським святим.
Завантажити реферат