Сторінка
2
У цей же час Леонардо вважав пейзаж не просто тлом людських фігур. Він бачив людину у всій складності його оточення як невід'ємну частину природи. Багато років спустя, коли він переніс свої юнацькі ідеї на папір, у записках до "Трактату про живопис" він наводить як приклад такого художника, як Сандро Боттичелли, що зовсім не розділяв його відносини до пейзажу. Леонардо було досконале нехарактерно, говорячи про недоліки іншого художника, називати його по імені. Він уникав сварок, і коли його молодий суперник Микеланджело, що ненавидів Леонардо, образив його, він відповів на це тільки тим, що записав у щоденнику: "Мудра людина повинна виховувати в собі терпіння". ) "Той недостатньо щире, -писав Леонардо, - у кого немає однаково глибокого інтересу до усьому у своїй картині; наприклад, якщо в когось немає схильності до пейзаж думає, що пейзаж вимагає більш короткої й елементарний пророблення. Саме тому наш Боттичелли вважає його спеціальне пророблення даремної, говорячи, що якщо кинути губкою, просоченою фарбою, у стіну, то на стіні залишиться пляма, у якому кожної може побачити прекрасний пейзаж. Можливо, це правда, і будь-який дійсно може побачити всі що завгодно в такій плямі, якщо він, звичайно, захоче його розглядати і людські голови, і різного тварин, і бою, і стрімкі скелі, і море, і хмари, і лісу, та інші подібні речі; точно та про звуки дзвонів можна сказати, що в них чуються будь-які слова, що людині тільки хочеться почути. Але навіть незважаючи на те, що такі плями можуть допомогти глядящему на них у вигадуванні різних разностей, вони все рівно ніколи не навчать художника, як довести задум до кінця. І такий художник напише жалюгідний пейзаж". Точка зору Леонардо стосовно Боттичелли цілком ясна: пейзаж -зовсім не простої справа. Однак це зовсім не виходить, що Леонардо цілком залишив думку про вивчення випадкових колірних плям, щоб угадати образи, сховані в них. В іншій частині свого "Трактату" спеціально рекомендує дивитися на плями на стінах як на джерело натхнення; у XІ столітті французький письменник і живописець Віктор Гюго, випливаючи радам Леонардо, багато ідей своїх малюнків витяг із плям від пролитого на скатертині кава.
Незабаром після закінчення роботи над "Водохрещенням" Леонардо зробив малюнок, що відомий німецький дослідник Леонардо Людвіг Хейденрайх вважає "першим дійсним пейзажем у мистецтві". Цей малюнок, виконаний пером, запам'ятав долину Арно з висоти. Він зроблений швидкими, швидкими штрихами, що додають йому східний колорит. Він повний рухи, коливання води і трепету листів; він говорить нам про те, що Леонардо працював на натурі. Тут він виступає майстром у зображенні ефектів світла і глибини атмосфери. Це один з деяких точно датованих малюнків Леонардо. На ньому напис "День св. Марії в снігах, 5 серпня 1473 року". Може бути, Леонардо датував цей свій малюнок просто тому, що був молодий і випробував постачання від свого майстерності, що набирає силу,, а можливо, побачив у своєму утворі щось особливе і захотів залишити точне свідчення про тім, коли воно було створено.
Після цього малюнка, що показує, наскільки точним і проникливої був погляд Леонардо, настає повна плутанина. Щодо деяких його ранніх робіт серед дослідників досягнуте повна згода, але з приводу інших спори, мабуть, не затихнуть ніколи. Серед праць про Леонардо класичної вважається книга Кеннета Кларка, що була хоронителя Британської Королівської колекції за назвою "Леонардо ДА Вінчі: погляд на його становлення як художника". В аргументації, що стосується ідентифікації його добутків, найкраще випливати за Кларком.
Перша мальовнича полотнина раннього періоду - це "Благовіщення" тепер знаходиться в Галереї Уффици у Флоренції. Воно може бути датоване дуже точно завдяки аналою, на який небагато злякана Діва Марія поклала праву руку: він дуже нагадує гробницю Медичи, що знаходиться в церкві Сап Лоренцо у Флоренції. Гробниця була виготовлена в майстерні Верроккио близько 1472 року і, імовірно, використовувалася Леонардо як модель. Це полотнина не можна вважати великим твором мистецтва, і вуж тим більше не поліпшили його пізніші виправлення: невідомий співавтор навіщо-те значно збільшив крила архангела, що прилетів із Благою звісткою. В оригіналі ці крила срисовывались із пташиних і виглядали добірно і відповідно до, після виправлення вони стали здаватися гротескними. Проте в картині виразно виявилися головні пристрасті Леонардо: зупинений момент напруженого людського спілкування; безліч предметів обстановки, переданих не як чи зразки символи, але як істотна життєва енергетична маса; простір - чисте і реалістичне, хоча і трохи дивує.
Портрет Джиневры ДЕ Бенчи, можливо, був написаний у 1473 - 1474 роках. Існував звичай - точно так само, як і сьогодні - робити портрети молодих дам перед весіллям, що у Джиневры відбулася в січні 1474 року. Картина ушкоджена, частина полотнини знизу обрізана. тут були зображені руки дами в положенні, мабуть, що нагадує те, що тридцять років спустя з'явилося на портреті Моны Лизы. Можливо, Джиневра була по натурі холодна, чи ж життєві обставини змушували її одружитися без любові; у всякому разі, важко уникнути почуття, що Леонардо вона не подобалася - чи ж йому не подобалися усі жінки. Картина пронизана меланхоличным настроєм , написана в темних, сутінкових тонах. Блідість обличчя Джиневры різко контрастує з темною масою листя в неї за спиною (там зображений яловець, що по-італійському називається "джиневра" Заднє тло картини занурений у густий туман, створений за допомогою мазків олією, накладених один на інший, котрі зм'якшують контури предметів і роблять неясними їхньої форми. Цей ефект називається сфумато(дослівно: "занурений у туман, затуманений"); хоча він був винайдений не Леонардо, все-таки в цій техніці він став найбільшим з майстрів яких тільки знав світ. Ніжний, обволікаючий туман створює атмосферу, подібну до сну, і в ній внутрішня природа предметів і людей виявляється глибше, ніж у різкому світлі дня.
Завантажити реферат