Сторінка
2

Історія ікони “В’їзд Господній в Єрусалим”

А тим часом Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України повідомила, що за дозволом на вивезення ікони ніхто не звертався і жодних рішень з цього питання служба не приймала (за умови легального вивезення за кордон кожен такий експонат повинен мати паспорт і дозвіл цього державного органу). Копії зібраних документів та докази права власності Національного музею на ікону у вересні 2001 року надіслали до німецького музею Реклінгхаузена з проханням повернути ікону в Україну мирним шляхом на підставі чинних міжнародних норм. Відповіді не надійшло…

Тоді адвокатське бюро звернулося до свого німецького партнера у місті Магдебурзі – адвоката Тієлє. Він підтвердив, що, згідно з німецьким законодавством, власником стає той, хто володів рухомою річчю протягом десяти років. Навіть якщо ця річ має відношення до злочину (так зване “набуття права власності за давністю володіння”). Однак таки має значення, було це набуття добросовісним чи ні. Добросовісне набуття означає, що німецький музей мав перевірити, чи ікона не була предметом злочину відповідно до каталогів викрадених культурних цінностей. На думку адвоката Тієле, якраз ці норми німецький музей явно порушив.

Тому необхідно було з’ясувати, коли музей придбав ікону, чи є він її власником, чи тільки виставляє як експонат. Для цього німецький адвокат ще раз звернувся до музею Реклінгхаузена, але відповіді так само не отримав. Разом з тим, він надіслав звернення до державних німецьких установ – міністерства культури федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія, міністерства культури та міністерства закордонних справ Німеччини. Відтоді й почалася копітка робота на території Німеччини. Її результатом стала принципова згода німецьких державних органів на повернення ікони “В’їзд в Єрусалим .” в Україну.