Сторінка
3
Як найхарактерніші орнаментальні і декоративні мотиви він вживав півкола, трикутники, рельєфно-пластичні, пшеничні колосочки, "головкаті", "ільчасте письмо", трилисники, "карпатець", "копанички", "кривульки", "слізки". Він вводив нові мотиви власної композиції, урізноманітнював їх, збагачуючи нові декоративні засоби художнього оздоблення. Орнаментальні мотиви Шкрібляка відрізняються чіткістю, якістю, виразністю і простотою. Він оперує визначною кількістю основних декоративних мотивів, про те, володіючи винятковим умінням, і відчуттям організації їх, створює заверешену орнаментальну композицію, що дає чудову гармонію переходів пластики геометричного орнаментально-декоративного високого рельєфу. Почуття ритму і симетрії в декоративних засобах майстра було надзвичайно витонченим, виявом великої обдарованості природної. Він глибоко розумів і відчував органічний зв'язок декоративних мотивів з формою предметів, їх пропорціональний взаємозв'язок щодо встановлення розмірів чи величин самого орнаменту або його частин до всієї площі і її окремих членувань. Крім того, декоративні мотиви завжди узгоджені не тільки з самою формою виробів, але і з їх побутово-вжитковим або громадським призначенням. Особливе місце в художній творчості майстра належать техніці гравірування і карбування по кольорових металах. У сполученні різьблених і металевих орнаментальних мотивів він домігся органічної художньої єдності, з допомогою яких вироби, не втрачаючи свого вжиткового призначення, одночасно були витворами справжнього народного мистецтва.
Його творчий шлях - величезний поступ у розвитку української народної художньої культури на Гуцульщині 19 ст. Майстер своєю творчістю утверджував високі самобутні, прогресивні художні традиції в народному мистецтві, чим здобув визнання, заслужену популярність за межами Гуцульщини, за що його народ назвав основоположником класичних зразків гуцульської народної різьби по дереву. Найвиразнішим художнім пожинанням до різьбарства відзначався син Василь. В його творчості зустрічаємо дуже багато спільного з батьком. Спільність полягає у асортименті виробів, у способах їх художнього оздоблення, в матеріалі, в характері вжиткового призначення, в техніці виконання.
Василь розвинув техніку інкрустації, застосовуючи її в мотивах чистої геометричної різьби. Він прагнув надати своїм виробам більшої пластичності, соковитості, вводячи рельєфну орнаментальну пластику, рельєфні вставки та накладки у вигляді геометричних форм, що виступають над площиною. Цей декоративний засіб зустрічаємо і у В.Девдюка. Василь Шрібляк чудово володів технікою випалювання.
Брати Микола і Федір добре володіли різцями, Микола неодноразово брав участь у виставках, на яких представляв свої твори, що мали неабиякий успіх.
Ділки-спекулянти зацікавились оригінальністю і самобутністю виробів гуцульських майстрів. Майстрам платили дещицю за їхні твори, диктуючи їм замовлення. Почали популяризуватися вироби багато оздоблені бісером, а сама форма або конституція їх надмірно ускладнювалась.
Марко Мегеденюк із с.Річки відіграв особливу роль в історії розвитку художньої різьби на Гуцульщині. Він розвив техніку викладання кольоровим бісером, яка зустрічалася і в інших різьбярів - його сучасників. Кольорова гама бісеру в роботах майстра була порівняно небагата, але він умів згармонізувати різноманістність кольорів з особливим художнім почуттям.
Мегеденюк першим поєдав чеканку і гравірування у своїх виробах з деревом та бісером. Характерним для нього є ввадення в художньо-декоративні засоби рельєфно-пластичних мотивів. Як винятковий виріб, вони одночасно виступають і як декоративні деталі.
Смугастий малюнок рельєфних накладок - це гармонійно вишуканий композиційний елемент орнаментального характеру. У виробах майстра приваблює простота конструкції, практичне признечення, органічна єдність форми і декоративних мотивів, високе почуття ритму і симетрій в орнаментальних оздобах його робіт, цілісність декоративних фігур є характерною рисою в творчості М.Мегеденюка.
Відомим майстром художньої різьби на Гуцульщині був Василь Девдюк із Косова. Він багато зробив для розширення і розвитку народного мистецтва, для організації спеціальної фахової школи художніх народних ремесел на Гуцульщині. В.Девдюка, В.Шкрібляка і М.Мегеденюка як фахівців різьби офіційно запросили з Косова до фахової школи у Вижниці, яку відкрили у 1905 р.Тут Девдюк пропрацював до 1914 р.
В.Девдюк у Косові продовжував кращі традиції гуцульських різьбярів, розширював можливості і способи застосування інкрустації не тільки перламутром і рогом, але природнім кольором текстури дерева, кольоровим металом, почав фарбувати дерева, як матеріал для своїх виробів, на ньому виконував декоративні прекраси, викладанку бісером. Він сміливо і по-своєму оригінально розв'язує завдання поєднання різьби геометричного характеру з веденням напівоб'ємних або напівскульптурних елементів. Майстер у своїх роботах застосовував художні випалювання. Асортимент виробів дуже широкий як за вжитковим призначенням, так і за формами і розмірами.
В 1920-х роках Девдюк у власній майстерні відкрив приватну професійну школу, де навчав гуцульських дітей мистецтву різьби по дереву.
Творчість різьбярів: Шкрібляків, Мегеденюка, Девдюка, Карпатюків являє собою визначні сторінки великої школи в історії розвитку народного мистецтва різьби на Гуцульщині.
Неможливо не згадати про творчий здобуток Коломийських різьбярів.
Коломия здавна славилася добрими ремісниками, найдужче - гончарами. Але не менш відомими свого часу були на коломийщині майстри, які виготовляли ужиткові речі: скрині, столи-скрині, мебелі, сільськогосподарське знаряддя, кошики, посуд. Заслуженої слави здобули будівничі, народні скульптори, різьбярі. Церкви, дзвінниці, придорожні хрести, хрести, свічники чарували своєю красою і оригінальністю.
Важливою віхою в розвитку різьбарства Коломийщини було заснування у 1894 р. в місті школи деревного промислу. Випускники її були добрими будівничими виконавцями. Значну увагу школа приділяла скульптурі. Тут продовжувалися кращі традиції різьбярської культури. Але, з часом, тут стало переважати так зване промислове ремісництво.