Сторінка
2
Італійський мандрівник Мільбер де Лануа, який перебував у 1412-1421рр. на території України, згадував, що рукавиці, шапки руські були оздоблені вишивкою. На малюнках та іконах того часу бачимо зображення людей у вишиваному одязі.
На рубежі ХVІ-ХVІІ ст. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання.
Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода і досвідки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми вечорами і години відпочинку від польових робіт.
Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишивок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80 сорочок з тонко виробленого і вибіленого полотна і для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.
Регіональні особливості
вишивки.
Снятинський, Городенківський, Коломийський і частина Тлумацького району Івано-Франківської області – виділяється в окремий чітко виражений своїми художньо-образними ознаками етнографічний район.
Переважає на Покутті червоний колір.
Варіанти червоного кольору в різних селах Покуття мали свої відмінності. У Етицеві вони мали помаранчевий відтінок, у Воронівцях і Лаківцях (Городенківського району) темно-вишенвий.
Поблизу Снятина переважав чорний колір, а біля Коломиї – темно-червоний. Улюблений узор – композиція з чотирикутників.
Особливістю народної вишивки Покуття є наявність у селах Городниці, Тимківцях, Сороках Городенківського району та в селах Русові, Микулинцях, Збручі, Видинові Снятинського району вишивок білим по білому. Це переважно узори геометричного орнаменту – восьмипроменева розетка, ламана лінія, ромби виконані вирізуванням, каменями. Біла нитка завдяки застосуванню різноманітних наскрізних технік, виколювання, створювали світло-тіньову гру кольору – від блискучо-білого до темно-сірого. З’єднувальні шви перетворювалися на широкі орнаментальні смуги, які крім утилітарної функції, несли й художньо-декоративне навантаження.
Особливістю Снятинської вишивки є наявність в орнаментах поряд з рослинними мотивами зображення птахів, вазонних світів з двома птахами.
А от на Городенківщині в селах городниці Серафинцях, Чернятині і Тимківцях побутує техніка хрестиком і давно забута, досить складна техніка вишивання “коциком” (позагліне).
Матеріали, техніка вишивання та інструменти.
Матеріали зумовлюють художній рівень твору. Згідно з призначенням вишивальні матеріали поділяються на 2 типи:
1) основа, на якій вишивають – вовняні, лляні, полотняні, домашнього виробництва тканини, шкіра, сукно та пізніше тканини фабричного виготовлення і перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбая, сурахе, муслин, плис, шовк та ін.;
2) матеріал, яким вишивають і нитки ручно-прядені лляні, конопляні, вовняні і нитки фабричного виготовлення – запал – біль, кумач, гарус, шкури, шовк, металеві, золоті та срібні нитки, корали, перли, бісер, металеві пластинки – лелітки, ґудзики, сап’янові стрічки.
Вишивальні матеріали поступово вдосконалювалися. Полотняний одяг переважно вишивали лляними, вовняними, ручнопрядними нитками, бавовняними фабричного виготовлення; вовняні – світи, кептарі, сердюки, крім названих ниток, вишивали ще й шкурами, вовняними нитками фабричного виготовлення – валічкою; пере мітки – заполоччю, шовковими, срібними, золотими нитками; кожухи – вовняною, шовком. З середини ХІХ ст. дедалі частіше для вишивання використовували гарус, заполоч, а з початку ХХ ст. – нитки “ДМС”, муліне, бісер, шовк.
Часто для вишивання одного візерунку використовували і лляні вибілені нитки (“білі”, “білка”), і нитки з сіравим, вохристим відтінком, і бавовняні нитки “памуть”, “запалог”, “запаї”, і вовняні нитки ручного прядіння й фабричного виготовлення – “вамчку”, “лучок”, гарус, металеві, золоті й срібнв нитки, бісер.
За матеріалом вигивання поділяється на основні типи: лляна, вовною, шовком, золотом (сріблом). Загальнопоширена в усіх районах України поєднання матеріалів лежить в основі поділу вишивок на окремі підтипи: золото-шовкова, вовняно-памутова.
Техніка. Українська народна вишивка славиться багатством технічного виконання. Безперечно, слово вишивка походить від слова шити. На думку дослідників, давня назва вишивки – “шити”, “шитво”, “шов”. У народній термінології вишивка ще зараз називається “нашиттям”, “пошиттям”, “розшиттям”, “прошиттям”.
Шити, вишивати – це різними способами протягати, закріплювати нитку, заволочену в голку, наносити стібки на тканину або шкіру.
Результати аналізу збережених зразків вишивок Х-ХІІ ст. орнаментального гаптування дає змогу виділити такі техніки, як “прокол”, “шов по формі”, “шов в ялиночку”, “шов в прикріп”.
Технікою “шов по формі” та технікою “шов в ялиночку” – поверхневим нанесенням зустрічно скісних стібків зображували галузки, вузькі стрічки.
Техніка “в прикріп” полягала в тому, що металеві нитки щільно накладали одна біля одної на тканину і пришивали до основи тканини шовковими нитками.
Художнє звучання скісних стібків на перетині “шов по мотузці” прямих стібків часто в шаховому порядку “панцерний шов”. У сюжетних зображеннях – обличчя, руки – вишивали шовковими нитками плоскісно, густо, гладенько застеляючи площини різними, згідно з формою, стібками – “єдвабний шов”.
Результат аналізу датованих вишивок ХVІІ – ХІХ ст., виконаних ручнорпядними лляними, вовняними нитками, заполощю тощо, дає змогу виділити два основних методи нанесення стібків вишальної нитки на основу: двосторонній і односторонній.
Двосторонньо на тканину наносяться стібки такими техніками: перебір, штапівка, “позад голки”, “двостороння гладь”, стебловий шов, соснівка, різні техніки виколювання, вирізування, мереження, рубцювання, обметання.
Не менш різноманітні на території України і техніки одностороннього вишивання, тобто нанесення вишивальних стібків з виворітного або лицевого боку тканини: кизинка.
Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки поверхневого вишивання з лицевого боку. До них належить: поверхниця, набирування, кафасор, двобічна штапівка, верхоплут, бігунець, плетінка, кізка, ретязь, хрестик, ланцюжок – талібур, парами, рушниковий, городоський, вибирання.
Інструменти. Для вишивання необхідно мати: голки, наперсток, ножиці, виколку, п’яльці та стрічковий метр.