Сторінка
2
В Чистий четвер, коли в церкві відправляються Страсті, господині викидають на горище 12 сухих полін — «щоб паска не запалася».
«В цей день селяни майже нічого не роблять. Вони запевняють, що в того, хто працює в цей день, виросте на тілі "мертва кістка"— тобто наростень, що його треба лікувати так: коли дзвонять церковні дзвони, треба піти на цвинтар, знайти яку-небудь кістку мерця і терти нею хворе місце, аж доки не замовкнуть дзвони».
На Поділлі хлопчаки робили дерев’яні стукалки; їх називали також «довбешки» або «калатала». Як тільки задзвонять при читанні євангелії дзвони, хлопчаки починали стукати у дзвіницю, якщо вона дерев’яна, в ограду або в дошки — щоб «відганяти нечисту силу». Це стукання повторювалося кожний раз, коли починали гудіти дзвони, і уривалося разом з ними, триваючи таким чином до кінця Страстей.
«Є такі селяни, особливо жінки, що, починаючи з Чистого четверга і аж до Воскресіння Христового, нічого не їдять, а є такі, що й води не п’ють.
Роблять це найчастіше згідно з обітницею, що дається під час хвороби».
«В Живний четвер . коли потеплішає і є надія, що незадовго будуть люди яровати, ходять по селі насінники з насінням. Се міщани з Старого міста і Хирова. В мішках на плечах носять розсаду, морков, петрушку і т. д. і продають жінкам бредзилію .»
«В Живний четвер приносять поєдні невісти на Страсть фляшки з сметаною і, коли дзвонять на євангелію, вони кувтають фляшкою, роблять масло, аби через цілий рік робилося».
На Покуті у Великий четвер дівчата заворожують собі красу. Вони збираються перед світанком на берегах рік та озер і там дожидаються сходу сонця. Як тільки сонце вийде з-за обрію, дівчата роздягаються, розпускають коси і стрибають у воду, примовляючи:
Водане, на тобі русу косу,
Дай мені дівочу красу!
Навський Великдень
На Київщині, Поділлі та на Лівобережжі Чистий четвер — це «Навський Великдень». За стародавнім народнім віруванням Бог тричі на рік відпускає мерців з «того світу»: перший раз у Чистий четвер, другий раз, коли квітують жита, і третій раз на Спаса.
На Навський Великдень мерці відправляють своє Богослуження і каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живого чоловіка, то душать до смерти. А щоб мерці не задушили, то треба обливатися водою: «мерці мокрого бояться».
В Чистий четвер мерці встають опівночі з своїх гробів і приходять під церкву звук Дзвонів, що б’ють тільки три рази. Зібравшись, вони стають перед церквою. Виходить священик, теж мрець, і голосно проказує якусь молитву, що від неї самі двері в церкві відчиняються. Мерці входять до церкви, і священик починає Богослужения. Перед вівтарем стоять діти і тримають у руках крашанки, наповнені клоччям. Як Богослужения скінчиться, всі мерці христосуються, а потім виходять з церкви і стають перед її дверима. Після того, як священик знову прочитає якусь молитву, двері церкви самі замикаються, а мерці йдуть на цвинтар і лягають у свої могили.
Оповідають, що один чоловік мав дві дочки. Молодша померла перед Великоднем; старша дуже тужила за нею і вирішила побачити її на Навський Великдень. Діждалася вона цього свята і пішла на цвинтар о 12-тій годині ночі; там вона побачила двох хлопців, що стояли і трубили в труби, скликаючи мерців. Мерці встали з могил і пішли до церкви. Дівчина пішла за ними; а коли вони входили до церкви, вона зупинилася біля паперті. Останньою ввійшла в церкву її покійна сестра. Побачивши свою живу сестру, вона сказала: «Біжи додому, а то мерці тебе задушать!» Жива сестра побігла додому. Мерці погналися за нею, але не догнали. Прибігши до хати, дівчина розповіла все, що бачила, і відразу ж померла.
На Херсонщині «Мертвецький Великдень» припадає не на Чистий четвер, а на Жиловий понеділок. Там розповідають таку бувальщину:
Були собі чоловік та жінка, та була у них стара баба. Одного разу баба почала оповідати, що як заговіти на Великий піст супроти Жилавого понеділка і сховати за губу шматок сира з вареника, то відьма сама прийде до хати і розкаже, де і в кого вона корови доїла. Чоловік послухав це, взяв собі в тямки і каже: «Як діжду пущення, то небезпремінно зроблю так, як баба каже».
Надійшло пущення. Чоловік як напився горілки та наївся вареників, то аж закуняв над макітрою, але про відьму не забув: піввареника за губою лишив для неї. Десь опівночі загули дзвони. Чоловік подумав, що то вже по утрені дзвонять. Одягнув шапку та й пішов до церкви. Ввійшов він в ограду, дивиться — аж там мерців повно: дітей, дівок, парубків, та й старих досить . Дивиться він далі: церква відчинена. Ввійшов він — і там повно мерців, а всі такі нужденні і страшні. І причепилися вони до нього:
— Дай, дядьку, вареника! Дай, дядьку, вареника!
— Та відчепіться, — каже він, — люди добрі, де я вам стільки вареників візьму!
А вони ще дужче до нього взялися, на цвинтар затягай та як поначіплялися: комашня! .
— Давай, — кричать, — вареника, а то на шматки розірвемо!
Воно, щоправда, народ легкий — звісно, мертвяки; тільки кості і де-не-де шкіра теліпається. Але чоловік злякався. Ще б пак! Піввареника має, а їх сила-силенна: як тут обділити?!
Він хреститься, він молиться — а вони не бояться. Що ти, Господи, Боже мій, тут вдієш?! Коли це півень: кукуріку! І все те не знати, де поділося!
Чоловік ковтнув половину того вареника, обтерся рукавом та й пішов додому. «Хай йому, — каже, — біс та лиха година, таке чоловікові скоїлося!»
Прийшов він додому, а люди кажуть йому, що в Жиловий понеділок завжди Мертвецький Великдень буває. «А я, — каже, — й не знав!»
То його баба так підвела: певно була відьмою!
Страсна п’ятниця
Віруючі люди в цей день нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви; а це звичайно бувало коло другої години по полудні.
У містечку Бар, на Вінничині, як і в багатьох інших місцевостях України, існував звичай у Страсну п’ятницю обносити плащаницю тричі навколо церкви. Це був гарний звичай: в ограді біля церкви в кілька рядів стояли люди по-святковому одягнені, і панував спокійний урочистий настрій.
В Галичині в Страсну п’ятницю дзвони замовкають. У дзвіниці до бантини чіпляють грубу дерев’яну дошку, і замість дзвонів дзвонар двома дерев’яними молотками «виклепує» по цій дошці, сповіщаючи людей про службу Божу. В момент виносу плащаниці діти також вистукують спеціяльними ручними калатальцями.
Повернувшися з церкви, родина звичайно сідає за стіл обідати. Обід у Страсну п’ятницю — пісний, навіть риби їсти в цей день не можна. Здебільшого обходяться городиною: капустою, картоплею, огірками .
Завантажити реферат