Сторінка
2

Провідна неділя - за народним календарем тиждень після Великодня. Як відзначали та що їли

Там же, на Поліссі, зокрема у Ємільчинському районі Житомирської області, готують унікальне коливо — з медовим квасом, а не з простою ситою.

Ферментований медовий напій «мед», «медуха», популярний у часи Київської Русі та пізніші два-три століття, наприкінці XIX століття вже майже не зустрічався у повсякденному побуті українців. Але він дійшов до наших днів у чисельних фольклорних зразках. Відомо, що в давньоруські часи мед як ритуальний напій широко використовували в поминальних трапезах. Княгиня Ольга, влаштовуючи тризну за чоловіком, звеліла древлянам «пристроити . меды многи» (945). Описуючи поминки по князеві Федору Святославовичу (1 233), літописець з гіркотою засвідчує: «Сватба пристроєна, меды изварени .».

На Лівобережному Поліссі зустрічається також оригінальне коливо, що не має аналогів в інших регіонах України, — хліб із ситою та яблуком. Яблуко (і яблуня) в українській обрядовості символізує продовження роду, утвердження життя, плідності.

У міському середовищі певний час користувалося популярністю коливо з рису, але в останні роки пшенична (або ячна) кутя повернула собі чільне місце в поминальній трапезі.

Функція колива як ритуального атрибуту поминального застілля полягає, вірогідно, в тому, що воно служить ніби посередником-зв’язківцем між світом живих і світом мертвих. Пригощання коливом і роздача пирогів-гостинців наприкінці поминок є своєрідною жертвою на користь покійного. Те, що ритуально спожите у світі живих «за помин душі», має повернутися померлому на «тому» світі. Недарма за честь визнавали нагодувати бідних, старців, юродивих, а особливим везінням вважали, якщо на поминки нагодився прочанин або просто перехожий (чужий). Це підсилювало значення ритуальної їжі.

Громадські поминки відбувалися у два способи: збиралися й обідали всією громадою на вільній території кладовища чи біля сільської церкви або стелили скатерті між могилами і поминали своїх покійних групами.

Найдавніший обряд поминання на Проводи був схожий на давньоруську тризну. Під великими казанами розпалювали багаття і варили куліш чи капусняк із знесених продуктів, кашу, локшину, горох із вуджениною, тушкували печеню із свинини. До того ж приносили харчі, приготовлені вдома: хліб, налисники з різноманітною начинкою, млинці (які на поминках називали «Божими онучами» чи «тужиками»), вареники, пироги, книші, голубці, смажену рибу та ін. Обідали або за столами, поставленими заздалегідь, або на розстелених на траві скатертинах. Пускали «колію» з чаркою горілки так, щоб кожному поминальнику дістався хоч один ковточок «за Царство Небесне». Молилися, згадували померлих добрим словом.

Окрім колива з медом у вигляді білої булки чи куті, кожна господиня обов’язково готувала для «своїх» покійних страви, які ті особливо любили за життя. Крашанку, частину цих страв, трохи колива, а часом навіть горілку залишали на могилці, горілкою ж кропили землю. Давали багате подаяния крашанками, хлібом та іншими наїдками, обмінювалися їстівним між родинами, досита годували старців. В обведенні крашанками могил, принесенні на могилу для душ їхніх улюблених страв, спільному поминальному обіді можна вбачати пережитки жертвоприношення, кормління предків. На Поліссі, за звичаєм, за останнім столом обов’язково пригощали діток, які збігалися з усього села і терпляче чекали на трапезу. Згадки про ці традиції зустрічаються в «Енеїді» Івана Котляревського:

Пocmaвumu обід старцям .

Хазяїнів своїх ззивали,

Старців по улицями шукали .

Еней хотів обід справляти.

І тут старців наготувати, Щоб Біг душі свій рай одпер. Годилося частувати всіх за столом вином чи горілкою. Якщо стіл бував завеликий, то «колію» пускали двома чарками. При цьому чарку лише піднімали, не цокались, бо на поминках це було суворо заборонено. Вважали, що голосні звуки можуть злякати душі покійних, які, за народними уявленнями, були присутні на обіді. Не співали, говорили тихо і статечно. Тостів не проголошували, примовляли тільки: «Тато, мамо (діду, бабо), їжте, пийте, спочивайте і нас дожидайте!»; «їжте, пийте, споживайте і нас, грішних, споминайте!»; «Вам — Царства Божого діждати, а нам — до Вас не поспішати!»; «Хай земля буде пухом!»; «Вам — спокійно лежать і земельку держать, а нам — в добрій долі панувать!»; «Вип’ємо за Царство Небесне наших (Галини, Федора .)!».

Неодмінною стравою на Проводи були млинці (налисники, оладки).