Сторінка
2

Гаївки

Як один жанр веснянки – гаївки розглядає С.Килимник. У своїй праці “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” він подає таку їх тематичну класифікацією: 1) наверстовані з релігійними додатками (поєднані дохристиянські з християнськими); 2) історичні; 3) побутові; 4) заклик весни; 5) відображення чеснот дівчини на виданні; 6) хвальні – природи, весни, сонця; 7) жартівливі на побутові теми; 7) драстичні; 9) політичні; 10) військові; 11) магічні; 12) ринд зівки. Щодо виконання С.Килимник їх поділяє на: а) синкретичні; б) несинкретичні; в) веснянки – гаївки з рухами; г) веснянки – гаївки без рухів, лише спів; д) веснянки – гаївки лише дівочі; е) веснянки – гаївки мішані – дівочі й парубочі; ж) веснянки гаївки – хороводи дорослої молоді та підлітків. Як бачимо, обидві схеми не позбавлені недоліків. В основу тематичного поділу покладено не один, а кілька принципів; а групи щодо виконання не виключають одна одну (до того ж, у них не включено твори, які виконуються за зразком: соліст – хор; хор – хор; не враховано поділ на монологічні, діалогічні, полілогічні та ін.

Труднощі здійснення точної класифікації гаївок полягає в тому, що вони дуже різноманітні за тематикою, неоднорідні за виконанням, мають певні особливості на окремих територіях. У процесі тривалого побутування вони синтезували елементи багатьох тем, сюжетів, образів, нашарування історичних подій різних епох, витворивши новий синтез. Тому жанр гаївок, чекає на детальніше глибше дослідження та класифікування.

2.Хронологічно-тматична класифікація гаївок.

За зальними критеріями , серед гаївок, якими супроводжувались обряди та ігрища часу ранньої вести, можна умовно виділити такі основні хронологічно-тематичні групи:

1) тотемічно-культові;

2) міфологічні;

3) госопдарсько-вегетиційні;

4) любовно-еротичні;

5) лицарсько-княжі;

6) військово-історичні;

7) родинно-побутові;

8) жартівливо-іронічні;

9) християнскьо-великодні.

Тотемічно-культові гаївки є відлунням прадавніх поглядів та уявлень про тварин та духів, їх вплив на життя людей у весняний період; а також відображення системи культів, які панували серед праслов’ян. До цієї групи можна віднести гаївки “Перепілонька”. В ній оспівується про пташку, що вважалась вісником нема, в якої все боліло. Але по-приходу милого, який приніс їй черевички, відразу ж пожвавішала, взувши черевички, навіть поскакала. Цю гаївку виконують дівчата, які утворюють коло. В ньому одна дівчина рухами, показує, що її болить, а решта дівчат, взявшись за руки ходять і співають.

Подібною у фенціональному плані є гаївка “Жучок”. У її драматичній частині мала дитини, виконує роль жучка, ходить по містку, складеному з рук дівчат. Поетичний текст є звуконаслідування, що імітативно повторюється.

Ця гаївка маєв елику кількість варіантів на різних територіях, але усі вони містять образи тотемних символів – сад, калина, барвінок. Метою творів такого типу було “пробудити” природу від зимового сну, накликати шум дерев, птахів, тварин, комах (основна функція яких полягає в запиленні квітів і фруктових дерев).

Елементи звуконаслідування, побудованого на вірі мають магічну дію слова, як такого, та риси архаїчних замовлянь спостерігаються й у іншій групі творів весняного циклу – міфологічних гаївок. Одним надзвичайно-поширеним на різних слов’янських територіях типом гаївки є “Кривий танець”. Для його виконання в гаю забивали три кілочки або садили маленький дітей. Тоді дівчата, тримаючись одна за одну, йшли за провідницею, яка водила криви й танець, проходячи між кілками(дітьми), обходячи їх, безліч разів повторюючи недовгу пісню про цей шлях: Кривого танцю йдемо, Кінця йому не знайдемо. Усі тексти цієї гаївки короткі і подібні за змістом. С. Плачинда вважає, що “Кривий танець” є відображення архаїчного міфу про богиню Ладу і символізує її н легкий шлях із вирію до рідних земель.

Тотемно-ажімістичні культи та міфічні вірування виявили тісний зв’язок із темою пробудження та розквіту природи, швидкого проростання трав, сільськогосподарських злаків. Тому їх елементи часто наявні у наступній групі гаївок – господарсько-вегетаційних (рослинних). У минулому ці твори спирались на імітування процесів сіяння та вирощування різних культур, що супроводжувалося магічними текстами (на зразок замовлень), і мало сприяти швидкому зростанню закликів і родючості природи. Тепер ці твори виконуються, як правило у формі хороводу, який водиться по колу, у центрі якого одна дитина зображає все, про що співається.

Наприклад: “Просаджу я грушечку” Все починається з посадки, а закінчується пробуванням. “Вийтеся, вийтеся огірочки” – дівчина садить і споглядає, чи гарно в’ються, процвітають. Зібравши їх іде на базар, продає і купує собі спідницю, кройку чи хустку.

“Огірочки-пупіночки”. Тут порівнюється огірочки з дівчатами. Якщо огірочки завиваються, то дівчата повинні загравати до хлопців. Огірочки – завились, дівчата – вийшли заміж (дівчата беруться за руки, утворюючи видовжене коло, подібне на огірок, або взявшись за руки, великими кривими лініями ходять навколо церкви і співають).

У гаївці “Мак” теж простежується зв’язок цієї магічної рослини із тотемними птахами чи тваринами: “Синичко, синичко”, “Горобчику сватку наш”. Де перелічуються всі етапи праці та їх вирощування.