Сторінка
4
Дуже різноманітні впродовж історії й назви картових ігор; при газардових ішлося хоч про витягнення козирної фігури, за якої спеціальною назвою тоді й звали саму гру (в ХVІІІ в. фараон, фаро - може, звідси теж: пари в "Енеїді" Котляревського та бура "газардна гра одеської вулиці" - від назви фараон для трумфової фігури, червового короля), хоч про дібрання відповідного числа очок-пунктів (напр., 21: франц. vingt-un, нім. Ein und zwanzig), хоч за комбінаціями фігур (маріаш із франц. mariage "подружжя" від комбінації короля й дами в одній масті) чи підібранням фігур одної масті (флюс, хлюст - поль. flus, нім. Fluss "підібрання певної кількості карт одної масті" - щось як нинішня дитяча гра "осел"). Подібно й назви негазардових ігор виникали за назвами своїх трумфових карт (дружбарт з нім. Drosselbart за назвою червового короля, памфил, хвиль, хвилька з поль. pamfil, чеське filek за назвою трумфового вижника, названого так знову ж за фігурою Панфілюса з якоїсь комедії). Окремі ігри, модифікуючися злегка, часто міняли й назву: памфиль - маріаш - кікс (нім. Кicks "помилковий удар у більярді", з чого скіксувати сх.-укр. "схибити, помилитися", "збожеволіти"), страшак - тришак - флюс, руж у нуар (франц. "червоне чи чорне") - макао, мачок-фараон, лабет-пук, румель-пікета, віст-бридж. Звичайно давні ігри, сходячи в соціальні низи, приймали народні назви, що могли різнитися від околиці до околиці (напр., кеп-дурак-голий, візок-свинка, фербель - очко - 21 - айнундцванцик, ремі (англ. rummy) - 66 - ремібридж). До ХVІІІ в. ігри приходили до нас переважно з Німеччини (почерез Чехію - Польщу) й отже мали німецькі назви: дружбарт, флюс, руммель (нім. Rummet "купа"), руш (нім. Rausch "оп'яніння; галас"), рамш (нім. Ramsch із франц. ramas "тандета"), ландскнехт, цвик (нім. Zwick "цвях; щипанка"), штос (нім. Stoss "купа"), вінт (нім. Gewinke "ґвинт"); ті німецькі ігри, що приходили до нас у ХІХ в., засягли (як і їх назви) лиш південний захід України (фербель з якогось австрійсько-нім. Faerbel?, скат, укладений на лад італійського тароку, нім Skat з італ. scartare "відкидати набік", ніби за відкладаними набік картами).
Більшість ігор, що поширилися в нас у ХІХ в., носять французькі назви: лабет (франц. la bete "тварина"), префера'нс, префе'рок (франц. preference "перевага"), безик (франц. besique), макао, мачок (ніби за відомою португальською колонією Макао в Китаї), пасья'нс (франц. patience "терпеливість"). Кінець ХІХ в. приніс моду й на англійські ігри: віст (англ. whist - ніби "гра, що вимагає мовчанки"), ре'мі (англ. rummy "дивний, незвичайний"), бридж (англ. bridge "міст"), америк. по'кер (англ. poker "стукач, стуканка").
Якже картярство поширилося на міську вулицю, то його лексика виявила в нас великий вплив, зокрема, на фразеологію тюремно-злодійського арго та міського вуличного сленгу, звідки - після революції 1917 р. - увійшла і в розмовну мову міст. Гра в карти була по тюрмах та таки у вуличному світі дуже поширена (сх.-укр. газардові ігри: штос, бу'ра га'рба); про каторжників і пересильні тюрми в Росії відмічують обсерватори в ХІХ в., що там власники визичуваних колод карт (звичайно саморобних, вирисовуваних на картонному папері) брали відсоток від усіх виграшів. Карти й звано в тюремному арго Східної України - святці (чи з-російська: святци), себто ніби "ікони святих" від рисованих на них фігур, або ж стирки, стири (чи з-російська: стірки, стіри), ніби від повитираних фігур і знаків - чи то від їх заяложеності, чи то від підправлювання ("стирання") іншоколодних на місці загублених карт властивої талії; тюремне арго Галичини звало їх лати. Про пасіоновану гру говорив тюремний сленг такими емоційно-експресивними виразами, як: диви'ться в святці', дуться/нарізувать в стири - на Східній Україні, різати в карти, міша'ти/лупи'ти лати - в Галичині (причому лупити карти - це, може, калька нім. Karten klopfen "стукати картами" дослівно), або врешті: чита'ти псалти'рю (на Закарпатті, Тячів).
Коли ж грач програвся до решти з грошей, то грано й "на люфт" (зах.-укр.), а чи "розігравано во'здух" (сх.-укр.) - отак лиш для розваги; в тюрмі ж - і на речі, які належали "неблатним", а що їх тоді програвець зобов'язувався вночі вкрасти .
Західноукраїнський картярський сленг виявляє загалом германізми, що прийшли чи з німецького впрост, а чи почерез їдиш: фу'шер "обманець при грі" (з нім. Pfuscher "нездара", pfuschen "партачити" - від звукоподібного вигуку - pfutsch! - для шипоту вибухлої ракети та для шелесту від роздираного паперу), фушерувати "обманювати при грі", па'цер "кепський грач" (півд.-нім. Patzer "бевзь, чванько" від patzig "чванливий, надутий), ма'ти фо'ра "мати першість при виходженні картою" (нім. vor "перед"), шпі'ляти "грати" (нім. spielen), шпри'ца "контра" (нім. Spritze "укол"), ліви'й штос "недозволений хід".
Як і в лексиці інших побутових ділянок, так і в картярській, виявляється "Енеїда" І.Котляревського чи не першим нашим літературним твором, де наведено чимало назв картових ігор, що відомі серед народу й донині. Троянські "картьожники" (V, 318) у Дідони: " .в хлюста', в пари', в візка' ігра'ли і да'мки по столу' сова'ли ." (І, 368-369); подібно в Лації: "Які ж були до карт охо'чі, То не сиді'ли ду'рно тут; Гуля'ли ча'сто до півно'чі В ніска', в пари', у ла'ви, в жгут, У памфиля', в візка' і в ке'па, Кому ж із них була доте'па, То в гро'ші гра'ли в сім листів" (ІІІ, 81-87); в іншому місці троянці "На гро'ші там не "козиря'ли" (ІV, 188), себто "не грали". Не всі названі тут ігри вміємо розшифрувати; хлюст - це, певно, флюс, ще полягав на комплектуванні фігур одної масті; пари' - може, газардна гра фаро, фараон?, візо'к - може, та сама гра, що народна зах.-укр. візо'к, сви'нка, свиня', яка полягає на добиранні карт за мастю із розсипаної закрито колоди; програє той, кому на кінці лишилися карти, і відповідно до числа пунктів від залишених у програча фігур він мусив стільки разів "перевезти" на собі довкруги стола рачки свого противника, щось як "візок" чи "свинка"; кеп, мабуть, те саме, що гра дурак, чи західноукраїнський голий (бо ж поль. kiep "дурень", наше звідси: кепкува'ти, ке'пський) - мабуть, від фантів, що їх програвач мусив складати і потім усякими штуками викуплювати, навіть так, що інші могли його пощипати, примовляючи "Тікай, голий, бо тебе обідру!" При жгуті могли отак програвача побити джгутом. Нам невідомі вже нині, крім памфиля' ("маріаша"), інші приведені тут картові ігри (лава, носок, сім листів). Памфиль, скорочено ще хвиль, хвилька - від назви трумфового валета або дами (вижника) - звався ще маріашем - від комбінації короля з дамою (вижником) у висвітленій масті, що тоді числилися за 40 пунктів, супроти 20 пунктів такої їх комбінації в інших мастях. З-поміж інших розвагових ігор "Енеїда" називає ще лиш дамку (варца'би, ша'шки).
Завантажити реферат