Сторінка
1

Моделі поведінки виробників

План

Вступ

1. Модель фірми………………………………………………………………….5-13

2. Поведінка фірми на конкурентному ринку……………………………… .13-22

2.1 Фірма на конкурентному ринку (економічний опис)……………. 13-20

2.2 Модель фірми на конкурентному ринку………………………… 20-22

3. Рівновага за Курно………………………………………………………… 22-24

3.1 Рівновага за Курно………………………………………………… 22-23

3.2 Модель Курно……………………………………………………….23-24

4. Рівновага та нерівновага за Стакельбергом……………………………… 24-26

Висновок.

Використана література.

Вступ

Максимізація прибутку – основний критерій, на якій орієнтуються виробники. Але це не єдиний критерій. Максимізація поточного прибутку повинна співвідноситися зі стратегічними прогнозом розвитку фірми.

Підприємницька фірма — це самостійно діючий суб'єкт ринку, метою діяльності якого є отримання прибутку через виробництво одного або більше товарів для продажу на ринку.

Фірма представляє собою ринково-виробничу систему, оскільки одночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів і їх споживач в процесі виробництва та як виробник і продавець продукції на ринку товарів і послуг.

Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна підприємницька фірма, партнерство та корпорація. Кожна з них має свої переваги і недоліки. В мікроекономіці не приймають до уваги різноманітність форм, розмірів і функцій фірм. Узагальненим поняттям фірма об’єднують всі підприємства і організації.

Модель поведінки фірми будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання. Мета фірми – одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнями виступають продуктивність факторів виробництва, витрати виробництва, ціна продукції та попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.

Модель фірми ґрунтується на припущенні раціональності її поведінки. Головна мета власника – максимізація вигоди у вигляді суми прибутку за певний період – визначає всі рішення фірми відносно того, що, як і для кого виробляти.

В загальному виразі сума прибутку за даний період визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (сукупним виторгом) і витратами її виробництва. Обчислення сукупного виторгу не викликає труднощів, – треба помножити ціну одиниці продукції на кількість проданої продукції. Але визначення сукупних витрат пов’язане зі значними теоретичними і практичними проблемами. В залежності від того, що відносять до витрат виробництва теоретики і практики, величина їх буде значно відрізнятись, отже, різною буде і величина прибутку фірми.

1. Модель фірми

Нехай виробнича фірма випускає один продукт (чи багато продуктів, але з постійною структурою). Річний випуск у натурально-речовій формі

Х – це кількість одиниць продукту одного виду (чи кількість багато номенклатурних агрегатів).

Використанні ресурси : L – жива праця (у вигляді середньої чисельності зайнятих за рік чи відпрацьованих за рік людино-годин); К – засоби праці (основні виробничі фонди); М – предмети праці (витрачене за рік паливо, енергія, сировина, матеріали, комплектувальні вироби тощо).

Кожен з агрегованих видів ресурсів (праця, фонди, матеріали) має певну кількість різновидів.

Позначимо вектор-стовпчик можливих обсягів витрат різних видів ресурсів через . Тоді технологія фірми визначатиметься її виробничою функцією, яка виражає зв'язок між витратами ресурсів і випуском.:

. (1.1)

Припускається гіпотеза, що F(x) двічі неперервно диференційована і неокласична, до того матриця її других похідних є від’ємно визначеною.

Якщо - вектор-рядок цін ресурсів, а р – ціна продукції, то кожному вектору витрат х відповідає прибуток: (1.2)

У (2) - вартість річного випуску фірми або її річний дохід, С=wx – витрати виробництва чи вартість витрат ресурсів за рік.

Якщо не вводити інших обмежень, окрім невід’ємних витрат ресурсів, то задача на максимум прибутку набере вигляду: (1.3)

Це задача нелінійного програмування з n умовами невід’ємності , необхідними умовами її розв’язування є умови Куна-Таккера:

(1.4)