Сторінка
4

Фірма в умовах монополії

Абсолютно монополізованими були ринки м'ятного ефірного масла, риболов­них сіток, сириці, амінокислот, стрептоміцин-сульфату, поліакрилату, племінних бджіл закарпатської породи, послуг комунального обслуговування сільського на­селення тощо.

На 1.01.1999 р. на регіональних ринках монопольне становище посідали 3014 суб'єктів господарювання, що діяли на 887 ринках.

Використовуючи свою монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції, завищують ціни на свою продукцію, диктують умови тощо. Для запобігання монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонуванню ринку в світі, сформувалось антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний (антитрестівський) закон – так званий закон Шермана – був прийнятий у США у 1890 р. у відповідь на негативні явища в економіці, пов'язані з існуванням трестів. Пізніше закон Шермана було доповнено й уточнено в законах про Федеральну торгову комісію, законі Клейтона та ін.

У США величина ринкової частки фірми, яку слід розглядати як критерій монополізації, законом не встановлена. Однак у судовій практиці з 1945 р. монополізацією ринку товару чи послуги вважається ринкова частка, яка дорівнює або перевищує 60%. Разом із тим сама по собі значна ринкова частка не розглядається американськими суддями як єдиний аргумент для розпуску великої корпорації. Треба, щоб така корпорація поводила себе антиконкурентно. Крім того, практика антитрестівського законодавства виробила ряд критеріїв, якими суди керуються перед тим, як завести справу по звинуваченню корпорації в монополізації ринку зокрема:

1) компанія не є новатором;

2) велика ринкова частка не є наслідком вищої майстерності або відмінного про­гнозування;

3) велика ринкова частка не є результатом великомасштабного виробництва;

4) фірма отримує надмірно великий прибуток;

5) розслідування справи не приведе до істотного зниження вартості акцій корпорації.

З урахуванням ринкової частки фірми, її поведінки на ринку, вище наведених та інших критеріїв суд у випадку необхідності може прийняти рішення про ліквідацію монополії.

За прикладом США в інших країнах світу також ухвалювали антимонопольні закони. В Європі антимонопольні норми вперше запровадили у Франції, а згодом в інших країнах – Італії, Бельгії, Великій Британії, Німеччині тощо.

Законодавство різних країн підходить до визначення антиконкурентної діяль­ності неоднаково. У Німеччині, наприклад, підприємство вважають моно­полістом у тому випадку, коли воно контролює третину ринку певного продукту, у франції – чверть ринку. В усіх європейських країнах діють спеціальні державні органи, які стежать за дотриманням норм антимонопольного законодавства. У Німеччині, Австрії, Нідерландах, Великій Британії, Швеції суб'єкти господарської діяльності зо­бов'язані повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, які можуть обме­жити конкуренцію. У Франції, Бельгії, Швейцарії законодавство передбачає обов'язкове повідомлення про такі угоди лише у випадках, коли справа стосується заінтересованої сторони чи державного органу, що контролює дотримання анти­монопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство Японії грунтується на Законі "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод". Мета цього документа – по­ставити поза законом приватну монополію, нечесне укладання угод, незаконне обмеження виробництва, спонукати до справедливої вільної конкуренції та роз­вивати підприємницьку діяльність. В Японоії монопольним (домінуючим) визна­чається таке становище на ринку, коли частка одного постачальника перевищує 50%, а частка двох перевищує 75%.

В європейських країнах найбільш поширеними видами зловживань, пов'яза­них із монопольним становищем фірм, є такі:

· практика призначення великих скидок із ціни на великі партії продукції. Малі фірми не в змозі поставляти на ринок такі партії і тому не витримують конкуренції;

· практика призначення скидки з ціни покупцям, які закуповують велику частину потрібної їм продукції у монополіста. Ці скидки "за лояльність" по суті ліквідовують конкуренцію;

· практика підписання контрактів,в яких на партнера накладаються додаткові зобов'язання, що не мають прямого стосунку до предмета контракту. Наприклад, рішення люксембургської телекомпанії "Телемаркетинг" припинити прийом коротких рекламних оголошень із вказівкою на номери телефонів, якщо ці номери в Бельгії не обслуговуються її дочірною компанією;

· практика відмови монополіста поставляти свою продукцію фірмам,які її по­требують, є давніми клієнтами і дотримуються правил торгівлі.

У лютому 1992 р. було прийнято Закон України "Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності". В 1993 р. Верховна Ра­да України прийняла також Закон "Про Антимонопольний комітет України". Порядок розгляду справ Антимонопольним комітетом (АМК) визначають Тимчасові правила розгляду справ про пору­шення антимонопольного законодавства України, затверджені у 1994 р.

З 1.01.1997 р. введено в дію Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", який спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення тор­гових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємниць­кої діяльності в умовах ринкових відносин.

Захист конкуренції у підприємницькій діяльності передбачено статтею 42 Конституції України, яка проголошує:

1. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

2. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, непра­вомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

3. Види і межі монополії визначаються законом.

Деякі норми антимонопольного законодавства містять інші закони України. Серед них такі: Закон України "Про підприємства в Україні", який, наприклад, у статті 3 містить норми щодо об'єднань підприємств; Закон України "Про прива­тизацію державного майна", який містить норми щодо проведення приватизації державних підприємств-монополістів, об'єднань підприємств тощо. Закон Ук­раїни "Про видавничу справу", наприклад, передбачає проведення державної політики у вказаній галузі на принципах дотримання свободи, протидії моно­полізації. Загалом норми антимонопольного законодавства містять близько 100 законів України з питань регулювання економічної діяльності.