Сторінка
1

Фінансова стратегія підприємств

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші по­казники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне пла­нування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності.

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої від­повідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фі­нансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії — це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямка­ми останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фі­нансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фі­нансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборот­них засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єк­тивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінан­сова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних мож­ливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів. Фі­нансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фі­нансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досяг­нення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загаль­ній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максиміза-цію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних проце­сів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства.

Фінансова стратегія підприємства згідно зі стратегічною ціл­лю забезпечує:

— формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

— виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосе­редження фінансових ресурсів на цих напрямках;

— відповідність фінансових дій економічному стану та матері­альним можливостям підприємства;

— визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є:

— визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

—визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінан­совими інститутами;

— фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності;

— вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фі­нансової стійкості;

— розробка способів виходу із кризового стану та методів упра­вління за умов кризового стану підприємств.

На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: по­даткова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділя­ється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті вияв­лення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, макси­мальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефектив­ному використанню капіталу підприємства.

Важливе значення для формування фінансової стратегії має вра­хування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з ура­хуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.

Основу перспективного фінансового планування становить про­гнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінан­сове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового ста­ну підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових по­казників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розви­тку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показни­ків. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо дина­мічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

— прогноз звіту про прибутки та збитки;

— прогноз руху грошових коштів;

— прогноз балансу активів та пасивів підприємства. Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фі­нансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фі­нансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

Планування було прерогативою командно-адміністративної сис­теми. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у ви­явленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюд­жет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат суворо нормувались. Над­мірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаб­лювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негатив­но позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності під­приємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Міністерства, які вважали підприємства своєю власністю, займа­лися перерозподілом їхніх доходів та прибутків. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих під­приємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.