Сторінка
1
Протягом останніх років в умовах значного розповсюдження в різних країнах світу інфестації населення головними та одежними вошами існує необхідність розробки й реалізації на практиці чіткої системи заходів, спрямованих на запобігання поширенню педикульозу та ліквідацію його
у завошивлених осіб. Враховуючи можливість передачі педикульозу прямим або опосередкованим шляхом (через одяг, білизну, головні убори, щітки, гребінці та інші речі особистого користування), у комплексі антипедикульозних заходів виправдав себе підхід, який полягає у вичерпному виявленні завошивлених осіб, їх ізоляції, санітарній обробці і дезінсекції їх речей при суворому дотриманні правил особистої гігієни і протиепідемічного режиму в установах, закладах та організованих колективах [1, 2].
Про актуальність проблеми боротьби з педикульозом свідчить той факт, що в США щорічно на виконання програми антипедикульозних заходів витрачалось близько 367 млн. доларів, а кількість осіб, уражених педикульозом, виявлених протягом року, сягала 6-12 млн. [3]. Головний педикульоз щорічно уражав кілька мільйонів школярів у США і за кількістю виявлених випадків переважав над усіма разом узятими дитячими захворюваннями [4].
Як свідчать численні дані літератури, у всіх країнах світу домінувала інфестація головними вошами, а найбільш часто педикульоз виникав в організованих дитячих колективах, де існують більш сприятливі умови для його поширення та підтримання [3-5]. За цих умов використання педикуліцидних засобів, які мають специфічну інсектицидну та овіцидну дію щодо вошей на всіх стадіях їх розвитку - яйце («гнида»), личинка, Імаго, є найбільш доцільним та ефективним. Для обробки завошивлених осіб {за кордоном широко вживається термін «лікування педикульозу» [1, 3, 6-10]) застосовують інсектицидні засоби, активно діючі речовини яких (АДР) належать до різних класів хімічних сполук: хлорорганічні, фосфорорганічні, перметрин та синтетичні піретроїди, карбамати та інші.
За спостереженнями багатьох авторів, у 90-ті роки найбільш широко застосовувались антипедикульозні засоби, розроблені на основі перметрину [2, 5, б, 10-15] та малатіону (карбофосу) [5, 8, 12, 16-18]. Досить широко використовувались антипедикульозні засоби, активно діючі речовини яких були представлені іншими хімічними речовинами та сполуками, зокрема: лінданом (гама-ізомер гексахлорциклогексану) [6, 12, 193, карбарилом [1, 13, 20], фенотрином [1, 8, 13, 20, 21], піретрином [2, 6, 22]. Більш скупо описано використання антипедикульозних засобів, виготовлених на основі дельтаметрину [13], івермектину [3, 23], бензилбензоату [24], біоалетрину [12, 25]. Обов'язковим елементом якісної дезінсекції ураженої головними вошами особи розглядалось повне видалення яєць вошей („гнид”) з волосся. Для досягнення названої мети в комплект до антипедикульозного засобу додатково включали густий гребінець [3, 11].
Антипедикульозні засоби застосовували в різних товарних формах: шампуні, креми-ополоскувачі, лосьйони, спреї-аерозолі. Завдяки легкості та зручності застосування найбільш популярними були шампуні [1, 5, 8, 12, 17, 20] та креми-ополоскувачі [5, 12, 14]. У менших обсягах використовували інші товарні форми, наприклад, антипедикульозний засіб у формі репеленту [6, 26], Педикуліциди у вигляді порошків (дуетів) при головному педикульозі застосовувались рідко [21]. Така форма інсектицидів більше виправдала себе при одежному педикульозі [23].
В Україні використання антипедикульозних засобів регламентовано наказом МОЗ № 38 від 28.03.94 р. «Про організацію та проведення заходів по боротьбі з педикульозом» та Обліковим переліком деззасобів в Україні, який щорічно поновлюється і готується відповідно до наказу МОЗ № 97 від 24.04.99 р. «Про затвердження Положення про порядок спеціалізованої оцінки (експертизи) та обліку дезінфекційних засобів в Україні та Положення про Обліковий перелік дезінфекційних засобів в Україні». Згідно з означеними вище наказами в якості антипедикульозних засобів в Україні дозволено використання наступних інсектицидних препаратів: 0,15 % емульсії карбофосу, 20 % емульсії бензилбензоату, мильно-сольвентової емульсії, мильно-гасової емульсії, лосьйонів «Ниттифор» та «Лонцид» (наказ № 38), а також засобів промислового виробництва «Дезоцид», «Неоцид», «Ниттифор», «НОК», «Нитилон», «Параплюс», шампуню та емульсії «Педилін», «Спрегаль», «Спрей-пакс», «Специфтир», шампуню «Хантер SH-206».
За даними Республіканської СЕС АР Крим, обласних санітарно-епідеміологічних станцій, Київської та Севастопольської міських СЕС у 1999 р. в Україні на кожній адміністративній території в лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних закладах використовувались антипедикульозні засоби від 2 (Чернівецька область), 3 (Донецька область, АР Крим) до 16 (Чернігівська область) найменувань, в середньому - 7, а в цілому по Україні - 29 найменувань. Лише в Запорізькій області медичні заклади були забезпечені тільки карбофосом. Переважали препарати вітчизняного виробництва, ціна яких не перевищувала 2,30-5,04 грн за одну упаковку (обробка однієї особи) і були доступні для придбання медичними закладами. Антипедикульозні засоби, рекомендовані до застосування наказом МОЗ № 38, становили в медичних закладах 40 % від загальної кількості препаратів, що застосовувались у них. Педикуліцидні засоби, використання яких регламентовано Обліковим переліком (наказ МОЗ № 97) становили 42 %. Разом з тим, питома вага засобів, застосування яких не регламентовано вище названими наказами, дорівнювала 18 %. Антипедикульозні засоби, виготовлені на основі хлорорганічних речовин (ДДТ, ГХЦГ), в медичних установах не використовували.
Інші реферати на тему «Медицина»:
Юрій Дрогобич (Котермак) - український медик та вчений Середньовіччя
Правила придбання (отримання) наркотичних засобів та психотропних речовин
Психосоматична теорія Ф.Александера
Хронічний абструктивний бронхіт. Типові клінічні прояви. Методи діагностики. Організація догляду за хворими
Драматична медицина. Дослідження чуми