Сторінка
5

Проблеми встановлення макроекономічної рівноваги в Україні на сучасному етапі

Легалізація "тіньового'' експорту. Надійної статистики щодо цього чин­ника немає і не може бути. Та й достеменно оцінити його вплив неможливо. Однак стрімке зростання обсягів продажу трьох основних валют з одночас­ною стабілізацією курсу та закупівлею Нацбанком значних обсягів валюти в доларах США вказує на те, що ця легалізація була досить вагомою.

Мобілізація експортерами внутрішніх резервів. Протягом останніх років спостерігається досить стрімке зниження рентабельності продукції. Ймовір­но, що це сприяло зростанню обсягів експорту. Однак через те, що реструк­туризація підприємств відбувається повільно, експортери не здатні мобілізу­вати значні резерви. Фактично, цей процес припиняється.

Освоєння експортерами роботи на світових ринках. За часів СРСР зовніш­ньоторговельна діяльність у колишніх союзних республіках провадилася за­гальнодержавними установами, що були розташовані здебільшого у Москві. Протягом перших років незалежності українські експортери мали накопичи­ти власний досвід. Ймовірно, що згодом це сталося і сприяло процесам збільшення обсягів експорту.

Бурхливе зростання обсягів внутрішніх неплатежів. Взаємозаборгованість між підприємствами та заборгованість підприємств бюджету, заборгованість з виплат заробітної плати працівникам багатьох підприємств-експортерів є бе­зоплатним довгостроковим кредитом, ймовірність повернення якого у бага­тьох випадках досить сумнівна. Можна припустити, що це сприяє зменшен­ню загальних витрат на виробництво та полегшує розвиток експорту.

Скорочення обсягів внутрішнього споживання. Протягом 2002–96 pp. спостерігалося загальне зниження реальних обсягів продукції майже в усіх галузях народного господарства. Для розвитку експорту важливо те, що об­робні галузі (машинобудування, будівництво) та сільське господарство – ос­новні споживачі продукції базових галузей – суттєво скоротили обсяги ви­робництва. Під визначення "базові" підпадають ті галузі, основна частка продукції яких – сировина та матеріали. З їхньої обробки і починається тех­нологічний процес у машино- і приладобудуванні та у сільському господарс­тві. Крім фінансових причин, спад виробництва у цих галузях можна пояс­нити ще й втратою замовлень від Міністерства оборони колишнього Радян­ського Союзу та замовлень, так би мовити, політичного, а не економічного змісту, які виконувалися для надання підтримки країнам колишнього соціа­лістичного табору та третього світу.

Бюджетно-фіскальна політика, в умовах якої активно використовуються не інфляційні джерела фінансування. На фінансування дефіциту зведеного бюджету України у 2002 p. за рахунок внутрішніх державних позик було за­лучено 1 571,1 млн. грн., що дало змогу профінансувати 43,4% дефіциту. Це становило 16,8% грошової маси МЗ (9 363 млн. грн.) наприкінці 2003 p.

Вилучення з товарно-грошового обігу 1 571,1 млн. грн. одночасно свід­чило про зменшення обсягів фінансування діяльності суб'єктів економіки, які і є продуцентами доданої вартості, і тиску на валютний ринок пропозиції гривні. Можна зробити висновок – фінансування дефіциту бюджету шляхом продажу облігацій внутрішньої державної позики сприяє ревальвації гривні. Тому процесові запровадження політики помірної номінальної девальвації гривні досить впливовою противагою є значний дефіцит бюджету, для фі­нансування якого і залучаються кошти з "реальної" економіки шляхом про­дажу державних цінних паперів.

Обсяги фінансування дефіциту за рахунок кредитів Національного та комерційних банків України у 1999–96 pp. становили 5 730,3 млн. грн., або 61,2% показника величини грошової маси наприкінці 2003 p.

Відомо, що процес фінансування урядових структур усіх рівнів не є про­цесом використання грошей у категорії капіталу. Відволікаючи гроші з ре­альної економіки, він з об'єктивних причин зменшував можливості щодо мультиплікації грошей та їхнього подальшого виходу на валютний ринок. Це теж один із факторів реальної ревальвації національної грошової одиниці.

Важливо також і те, що навіть у 2003 p. на фінансування дефіциту бюд­жету було спрямовано 1 345,6 млн. грн. кредитів Національного та комерцій­них банків. Немає сумніву, що використання таких значних кредитів у ре­альній економіці значно розширило б пропозицію гривні на валютному рин­ку і, насамперед, сприяло б її девальвації.

Підсумовуючи, можна зробити висновок – процес відволікання значних коштів із товарно-грошового обігу на фінансування дефіциту бюджету ско­рочує пропозицію національних грошей у реальній економіці, тій, де створюється додана вартість – першоджерело процесу "розмноження" грошей. Це сприяє збільшенню ставок за кредитами у комерційних банках, внаслідок чого погіршуються умови кредитування товаровиробників і споживачів.

Збільшення обсягів взаємо заборгованості та згортання відтворювальних процесів у виробництві є не лише одним, а передусім неприємним наслід­ком такого значного фінансування дефіциту бюджету. Це зайвий раз підт­верджує думку відомого економіста Н. Грегорі Менкью, який сказав, що стимулююча бюджетно-податкова політика у будь-якій країні призводить до зниження рівня національних заощаджень, що скорочує пропозицію долара і підвищує рівноважне значення реального обмінного курсу.

Надмірна протекціоністська політика щодо захисту вітчизняного товарови­робника. Обмеження імпорту тих чи інших товарів означає абсолютне (або відносне) скорочення його обсягів. Через це має зрости сальдо чистого екс­порту (у нашому випадку – скоротитися пасивне сальдо). Насправді ж, до­сягається нове значення рівноваги за рахунок зростання реального обмінно­го курсу.